Сторінка
1

Сертифікати, векселі й казначейські зобов’язання

Ощадний сертифікат є письмовим свідоцтвом банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів за ним.

Ощадні сертифікати, які обертаються в Україні, мають невелику кількість класифікаційних ознак, оскільки за чинним законодавством емітентом сертифікатів можуть бути банківські та прирівняні до них інститути. Практично за всіма своїми інвестиційними якостями ці цінні папери ідентичні з облігаціями. Проте існування ощадних сертифікатів до запитання зводить ризик ліквідності інвестицій практично до нуля, а це, у свою чергу, зумовлює зниження рівня доходу за ними порівняно зі строковими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього інструменту ринку цінних паперів є можливість його використання не тільки як об’єкта інвестування, а й як розрахункового засобу, що, безсумнівно, підвищує його інвестиційні якості.

Ощадний сертифікат є вигідним джерелом фінансування і для того, хто його купує, і для банку, який його випустив.

Власник сертифіката має можливість у короткий термін отримати підвищений процент, а банк — відносно більшу, порівняно з вкладами до запитання, упевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для надання кредитів іншим суб’єктам господарювання. Крім цього, у банку немає потреби відкривати депозитні рахунки для клієнтів; робити зміни в умовах вкладу (наприклад, за вкладу до запитання клієнт може постійно брати з рахунка гроші або поповнювати його, про що потрібно робити відповідні записи); закривати рахунки клієнтів.

Використання ощадного сертифіката є вигідним також і тому, що за його випуску значно прискорюється процес установлення відносин між його власником та банком-емітентом. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, що призводить у кінцевому підсумку до того, що банки мають змогу підвищувати проценти за ощадними сертифікатами.

Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним особам. Строк обігу депозитного сертифіката — це період від дня видачі до дати, коли власник може повернути депозит. Якщо сертифікат прострочений, то він перетворюється на документ до запитання й за ним нараховуються не строкові, а звичайні проценти.

Конкретне оцінювання інвестиційних якостей ощадних і депозитних сертифікатів здійснюється за такими параметрами:

1. Оцінка надійності банків-емітентів.

2. Оцінка характеру обігу ощадного або депозитного сертифіката на ринку цінних паперів.

3. Оцінка умов емісії ощадного або депозитного сертифіката.

Оцінка надійності банків-емітентів передбачає використання низки показників, що характеризують інвестиційну привабливість цих установ (рентабельність активів, фінансова стійкість тощо). Крім цього, така оцінка містить абсолютні показники, наприклад суму активів банку, величину його капіталу та балансового прибутку, суму прийнятих депозитів і виданих кредитів, тощо.

У закордонній практиці оцінювання надійності банку здійснюється за системою CAMEL. Ця абревіатура складається з перших літер таких показників:

«С» — достатність капіталу банку;

«А» — якісна структура активів;

«М» — якість (ефективність) управління;

«Е» — рівень дохідності (рентабельності);

«L» — рівень ліквідності.

За результатами оцінювання банк може бути схарактеризовано як «добрий», «задовільний», «достатній», «критичний», «незадовільний».

Показники, що використовуються для оцінювання інвестиційних якостей сертифікатів за другим і третім параметром, аналогічні показникам оцінки відповідних параметрів облігацій.

Варто виокремити також і інвестиційні сертифікати. Вони випускаються інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями (інститутами спільного інвестування) і мають такі характеристики: дають право на одержання прибутку у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються й викуповуються за ціною, що відповідає вартості чистих активів; обмінюються на приватизаційні папери.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., інститут спільного інвестування (ІСІ) — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд — провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) гро­шових коштів інвесторів для отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Спільне інвестування дає змогу зменшити ризик вкладень у цінні папери внаслідок таких чинників:

1. Кошти, мобілізовані внаслідок випуску інвестиційних сертифікатів, укладаються в портфель цінних паперів, а не цінні папери одного виду або одного емітента. Таким способом зменшується ризик неповернення інвестицій або неодержання доходу.

2. Рішення щодо доцільності включення тих чи інших цінних паперів до портфеля або вилучення їх з нього приймається професіоналами, які здійснюють постійне вивчення ринку цінних паперів, інформації про емітентів, результати їхньої діяльності тощо. Звичайному інвестору, особливо фізичним особам, досить складно одержати необхідну інформацію на ринку.

3. Законодавство різних країн у більшості випадків установлює жорсткі норми щодо надання звітів інститутами спільного інвестування комісіям із цінних паперів та щодо оприлюднення результатів діяльності таких інститутів. Так інвестори мають можливість ретельніше спостерігати за станом справ інвестиційного фонду або компанії.

4. Захист інтересів інвесторів забезпечується тим, що комісії з цінних паперів у більшості випадків установлюють набагато пиль­ніший контроль за інститутами спільного інвестування порівняно з іншими емітентами.

Поділ інвестиційних сертифікатів на іменні та на пред’явника, з погляду інвестора, аналогічний описаному вище поділу акцій. Можна відзначити, що найменш ризикованими є вкладання засобів у сертифікати відкритих фондів, які, по-перше, здійснюють їхній викуп, а по-друге, перебувають під більш жорстким держав­ним контролем.

Іншими поширеними фінансовими інструментами для продажу й перепродажу є векселі. Операції з ними — одна з найстаріших банківських операцій. Виникнення цього першого виду цінних паперів, як специфічного товару на фінансовому ринку, пов’язане з практикою торговельних та лихварських операцій. Батьківщиною векселя заведено вважати Італію, де вже в ХІІ столітті генуезькі купці вносили гроші місцевим міняйлам в обмін на зобов’язання сплатити цю суму в іншому місці. Сам термін вексель — cambium — означав «обмін».