Сторінка
4
2. П.Юркевич обгрунтовує фiлософiю в її особливому статусi, вiдмiнному вiд науки, через розширене тлумачення фiлософської рацiональностi як такої, що дозволяє водночас знати свiт i розумiти його, проникати в його смисл. Втiленням фiлософського розуму П.Юркевич вважає фiлософську iдею, що, на вiдмiну вiд наукового поняття, мiстить у собi не лише абстрактно-теоретичний, а й цiннiсно-нормативний змiст. Філософія розглядається як така форма осмислення і переживання дійсності, ціннісно-моральна установка, що визначає всю теоретичну і практичну людську діяльність. Істина витлумачується екзистенційно, як цілісна подія буття, що народжується в результаті творчої взаємодії людини зі світом.
3. Зазначенi позицiї допомогли П.Юркевичевi уникнути найбiльших однобiчностей iдеалiзму та реалiзму (матерiалiзму), якi у своїй обмеженостi претендують на виключне право на iстину, i шляхом критичного аналiзу кожного з цих фiлософських напрямкiв показати, що вони є тiльки моментами у цiлiснiй думцi про свiт, яка вибудовується зусиллями всього людства у поступовому розкриттi його багатих духовних можливостей.
4. Обгрунтовується думка про кордоцентричну релiгiйнiсть фiлософiї П.Юркевича, її спорiдненiсть з православно-християнським вченням про богопiзнання i вiдповiднiсть багатовiковим традицiям української духовної культури. П.Юркевич як носiй української ментальностi тяжiє до синтези мiж Сходом i Заходом, мiж захiдно-християнським iнтелектуалiзмом i схiдно-християнським мiстицизмом. Тому пiзнання Бога на шляху любовi i розумове обгрунтування iстин вiри є для нього органiчно поєднуваними у цiлiсному релiгiйно-фiлософському свiтоглядi.
5. Стверджується, що “серце” в гносеологiї П.Юркевича — це емотивно-пристрасний бiк свiдомостi, де здiйснюється цiннiсне пiзнання, що доповнює пiзнання теоретичне. В емоцiйному переживаннi предмет осягається у всiй цiлiсностi i людськiй значимостi, йому вiдкритi глибиннi пласти реальностi, недоступнi для логiко-дискурсивного мислення. Видiлено два рiвнi “кардiогносiї” П.Юркевича — cуб’єктивно-психологiчний i духовно-кордоцентричний, якi, проте, не мають чiткого розрiзнення у його фiлософiї в силу злиття в нiй душевного i духовного.
6. Релiгiйна фiлософiя П.Юркевича, поєднуючи в собi рефлексивнiсть власне фiлософського свiтогляду i практичнiсть свiтогляду релiгiйного, є не лише теоретичною, а й практичною. Її практичнiсть полягає насамперед у зверненнi до проблем моралi, в обгрунтуваннi важливої ролi абсолютних i вiчних моральних цiнностей християнства в реальному людському життi. З позицiй “фiлософiї серця” П.Юркевич заперечує в етицi утилiтаризм i “розумний егоїзм”, формалiзм i ригоризм, проголошує рiвновагу “голови” i “серця” запорукою моральної цiльностi особистостi.
7. Педагогiка П.Юркевича становить продовження i прикладну частину його фiлософiї. Це дає пiдстави говорити про єдину фiлософсько-педагогiчну концепцiю П.Юркевича, нарiжним каменем якої є iдея цiлiсностi людського духу та всебiчного i гармонiйного його розкриття — через цiлiсну освiту духу. Вiдзначено, що П.Юркевич випередив сучаснi тенденцiї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї в освiтi, зробив iстотний вклад у становлення фiлософiї освiти як особливої сфери фiлософського iнтересу.
8. Фiлософiя П.Юркевича не вкладається у рамки певної iнтелектуальної традицiї, має ознаки як класичного, так i некласичного типiв фiлософування. Розкрито спорiдненiсть фiлософiї П.Юркевича з екзистенцiально-кордоцентричною лiнiєю в українськiй i свiтовiй фiлософськiй думцi, її гуманiзм; показано також свiвзвучнiсть вихiдних принципiв цiєї фiлософiї з теперiшнiми пошуками “нової” рацiональностi, з утверджуваним в сучаснiй науцi цiлiсним пiдходом до психiчних i мислительних структур свiдомостi. Робиться висновок, що запропоноване П.Юркевичем обгрунтування цiлiсного рацiонально-емоцiйного характеру фiлософського свiтосприйняття може лягти в основу несуперечливого свiтогляду, так необхiдного сучаснiй людинi i сучаснiй культурi.
Завантажити реферат