Сторінка
2
Отож,
Ваджада – «існувати», «бути», «знаходитись».
Вуджуд – «існування», «буття».
Мавджуд – «існуюче», «суще».
Мавджудат – «сущі».
Тасаввур. Це поняття має яскраво виражений гносеологічний зміст, загалом означаючи «уявлення» в процесуальному та субстанційному аспекті, «Творення образу сприйнятої чуттями речі у розумі без зміни у ній», «сприйняття окремої [речі], тобто щойності без її спростування чи підтвердження» [32, с. 373]. В логіці це поняття, взаємодіючи з тасдік (див. далі) виконує роль дефініції. А. В. Сагдєєв у своєму перекладі до праці аль-Газалі «Позбавляючий омани» відзначає, що «терміни «тасаввур» і «тасдік», які буквально означають «уявлення» та «твердження», вживаються тут у значенні «поняття» та «судження» [1, с. 589]. Ібн Сіна в «Книзі спасіння» пише про тасаввур і тасдік наступне: «Будь-яке знання є або таким, яке уявляють, або таким, яке підтверджують. Але може бути тасаввур без тасдік, подібно до уявлення, яке відповідає чиїмось словам: «Порожнеча існує». Але ж немає цьому тасдік. Схожим на це уявлення ідеї людини, тоді як її самої там немає, і немає в якійсь речі із окремішностей підтвердження чи спростування. Кожне тасдік та тасаввур здобувається або через дослідження, або ж постає на початку. Тасдік здобувається через умовивід або через подібні йому справи, які ми вже згадували. Тасаввур здобувається через визначення та подібні йому речі…» [24, с. 97]. «Коли тасаввур у розумі вимагає невпинного обертання, то немає необхідності у тому, щоб субстанція розуму була вдоволеною ним чи потребувала би його… І стає тасаввур в розумі зовнішньою справою по відношенню до вимог природи розуму» [26, с. 83], – пише ібн Сіна у коментарі до «Книги про душу» Арістотеля. На наш погляд, поняття тасаввур не може бути означено виключно як «дефініція» навіть у логіці (принаймні, у ібн Сіни), адже для цього є більш прийнятні терміни хадд та расм [25, с. 1-6]. Можна погодитись з А. Смірновим, який співставляє тасаввур з рос. «запечатление» (посредством определений)» [8, с. 20]. Критик арістотелівської логіки ібн Таймійя відкриває перший розділ своєї праці «Відсіч логікам» наступними словами: «Вони обґрунтовують логіку на розмові про «визначення» та його родах, а також на «доказовому умовиводі» та його родах, і ще при цьому кажуть: «Знання є або «уявленим», або «підтвердженим», і кожне з них є або «інтуїтивним» (бадігі) або теоретичним (нізарі)» [28, с. 4]. Далі він наводить різні погляди на можливість конструювання тасавварат (мн. від тасаввур): «[Деякі]… кажуть: «Шукане тасаввур не досягається, наче як через визначення (хадд)… [Інші] кажуть: «Визначення дає знання про тасавварат» [28, с. 7]. В цілому ібн Таймійя заперечує твердження арістотелістів про первинність визначень перед тасавварат [13; Т. 2, с. 805]. Сераджуль Хакк перекладає тасавварат ібн Таймійї як «concepts» [13; Т. 2, с. 805], цей самий варіант вживається і у перекладах праць ібн Рушда Ч. Буттервортом [12, с. 137]. Відношення між самими тасавварат демонструє ібн Хальдун: «Причинами цих уявлень є інші уявлення. Причина ж усіх уявлень, які виникають в душі, невідома (маджгуль), бо ніхто не може пізнати ні початків душевних справ, ні їхнього ладу. Вони є тими речами, які Бог вміщує в мислення, і людина не може дізнатися їхнього початку та кінця…» [29, с. 580]. В будь-якому з означених контекстів тасаввур може бути перекладено українською як «уявлення», на що вказує і відповідне дієслово V-ї породи тасаввара: «представляти собі», «уявляти» [2, с. 449] (проте існує ще й інше значення, вживане в нефілософській мові – «приймати вид, образ» [3, с. 454]). Ще одним доказом цього слугує сама сутність тасавварат – як відзначає аш’аритський мислитель Фахр ад-Дін ар-Разі, вони є виключно розумовими (зігні) феноменами і виступають означеннями слів (алфаз): «Коли ми бачимо тіло на відстані, то думаємо, що це – скеля…. Коли підходимо ближче, то дізнаємося, що це – людина, і кажемо: «Це – людина». Адже поняття різняться поміж собою через відмінності розумових уявлень, і це вказує на те, що значеннями слів є розумові форми (суур), а не зовнішні речі» [8, Т. 1, с. 31].
Тасдік. Це поняття, яке походить від вживаного ще у Корані кореня с-д-к («казати правду», «бути правдивим, чесним»; див., напр., Коран, 2:176, 2:177, 2:196, 2:276, 3:95 та ін.), нерозривно пов’язано з терміном тасаввур. У вже згаданій праці «Відсіч логікам» ібн Таймійя пише про один з поглядів, згідно з яким «шукане тасдік не досягається, наче як через «умовивід» (кийас)» [28, с. 4]. Згідно ж із другим поглядом, «умовивід чи описаний доказ приносять знання про тасдікат (мн. від тасдік)» [28, с. 4]. Ця суперечка демонструє еволюцію логічної науки в арабському світі, описану ібн Хальдуном: «Це поєднання [абстракцій] – тасдік, сутність якого полягає у додаванні. І згодом філософи зробили тасдік таким, що передує тасаввур, тасаввур – таким, що передує йому на початку та під час [процесу] навчання, бо вони вважали, що досконале тасаввур є метою розуміння, і що тасдік є знаряддям для цього…» [29, с. 708]. Поняття тасдік, відповідно до «Лексикона» Е. Лейна, утворене від дієслова ІІ-породи саддака, значення якого розкривається в наступних прикладах: саддака фі хадісі-гі («він повірив у його розповідь»), cаддака бі-лісані-гі (букв. «порахував за істину те, що у його язику») – «він повірив його словам» [15, с. 1667]. В даному контексті тасдік можна означити як «перевірку», сутність якої полягає у підтвердженні (ісбат) чи спростуванні (нафі) уявлень (тасавварат). Проте аль-Газалі, наприклад, розуміє під тасдік вже отримане, впевнене знання: «І щодо тасдік, то він – наче твоє знання про те, що світ створений… А хто вважає обов’язковим передування йому уявлення (тасаввур), той не розуміє єдності світу, а створення його єдине, і не уявляється… утвердженість (тасдік) того, що світ створений» [20, с. 12]. Ібн Рушд у коментарі до «Риторики» Арістотеля повідомляє наступне: «…Ми вже завершили розмову про діалектичні аргументи та про величину того тасдік, який вони приносять» [21, с. 169]. У середньовічних латинських перекладах коментарів ібн Рушда тасдік перекладався як verificatio, зокрема у наступному фрагменті: «Серед них – поступовий рух слухачів за допомогою переживань до тасдік, наприклад, тих переживань, які можливі у душі слухача, і необхідно підтвердити їх – прив’язаність до племені (’асабійя), милосердя, страх чи гнів. І також очевидно, що це веде людину до тасдік» [21, с. 187]. Виходячи з цих означень, можна в загальному розуміти під тасдік процедуру та результат верифікації, позначені єдиним терміном внаслідок однієї з особливостей арабського мислення, сутність якої полягає в єдності субстанційного та процесуального аспектів феномену (див. вище). Через це цілком адекватним відповідником перекладу видається поняття «підтвердження», яке взаємодіє під час логічних операцій з «уявленням» (тасаввур).
Завантажити реферат