Сторінка
6
Безрозсудна експлуатація природних багатств, вважають буддисти, є актом насильства над природою, яке веде до насильства над людьми, тобто буддійська економіка максимально екологічна.
У ряді сект буддизму, як наприклад, в японській секті сінсю (що має назву «буддійський протестантизм»), догматична сторона релігії відійшла на другий план, настало «усуспільнення» реформ цієї древньої релігії. Однак найвище соціальне становище в буддійському суспільстві має не бізнесмен, а людина, що заглиблюється в себе, займається самоспогляданням буддійської «самадхи»: перед ним падають ниць і власник фабрики, і університетський професор, і міністр. Буддизм фактично гальмує зростання національної буржуазії, майнове розшарування сільських жителів, пролетаризацію їх низів, поповнення найманої армії праці. Опинившись у скрутному становищі, людина йде не в бізнес, а в монастир, де може одержати мінімально необхідне для підтримки свого життя.
Незважаючи на актуальність, перспективність підприємства, в суспільній свідомості укорінились і діють ряд помилок відносно моральних основ підприємництва, які часом призводять до нігілістичного ставлення до останнього. При цьому помиляються як прибічники ідеї «капіталізму» в підприємництві, так і ідеї «соціалізму». Одні «марновірства», як заявляв зарубіжний філософ Ю. Бохенський, властиві обом сторонам, інші ж виявляються тільки у однієї з дискутуючих сторін.
До числа загальних помилок відноситься «економізм» — вірування в те, що задоволення матеріальних потреб автоматично приводить до задоволення всіх інших потреб, дає людям щастя і моральне задоволення. Друга помилка полягає в ототожнюванні власника капіталізму і підприємця. В середині минулого століття підприємець дійсно здебільшого і був власником капіталу. Цей вид підприємництва є характерним і для колишніх країн СРСР, які зараз перебувають на перехідному етапі. Що ж до розвинених капіталістичних країн, то там відбувся розподіл праці між підприємцем і власником капіталу: підприємець об’єднує воєдино різні фактори, які власне і створюють підприємство (капітал, винахідництво, науку, споживачів, ресурси, державу і т. п.), закладає підприємство, керує ним і т. д., тоді як капіталіст — це той, хто надає підприємцю засоби виробництва.
Ще одна помилка полягає в тому, що нібито все розмаїття підприємств зводиться лише до двох видів — капіталістичних, якими управляють капіталісти, та соціалістичних, якими управляють робітники, а в дійсності державні бюрократи.
Насправді ж підприємства можуть керуватися:
1. Капіталістами. 2. Робітниками. 3. Винахідниками. 4. Споживачами. 5. Громадою. 6. Державою.
Більш того, бувають підприємства, якими одночасно можуть керувати представники двох, а то й кількох суспільних укладів. У загальному випадку, допускаючи лише 6 суб’єктів підприємництва, які діють у парі, ми можемо мати не два, як вважалося, а 64 типи економічного устрою підприємства.
До числа помилок належить і думка про те, що тільки капіталісти (акціонери і т. п.) мають право керувати підприємствами. На цій помилці виникають і дві інші хибні точки зору: перша полягає в тому, що все можна купити, і друга — що володар власності може розпоряджатись нею без будь-яких обмежень. Цей погляд та його передумови відносяться і до сфери етики, а тому не підлягають науковій оцінці.
Але тут існує певна проблема, яка полягає в тому, що капіталізм за своєю природою, самою логікою відносин купівлі-продажу, веде до визнання людини річчю, яку можна купити, розпоряджатися нею як завгодно, а це вже суперечить загальноприйнятим нормам моралі. Існує ряд помилок, які виникають на ґрунті вульгарного розуміння марксизму, а саме:
— капіталіст не бере безпосередньої участі у виробництві, а тому його прибуток (проценти і т. п.) є крадіжкою;
— єдиними експлуататорами робітників є капіталісти. Там, де при владі не перебувають комуністи, там влада належить капіталістам.
У дійсності ж, коли навіть капіталіст і не брав участі у виробництві, то частину прибутку (проценти і т. п.) він отримує як компенсацію за вкладений капітал (адже ніхто не може бути противником того, щоб на вкладені в банк гроші нараховувались проценти).
Головними експлуататорами трудящих можуть бути не тільки капіталісти, а й держава, чиновники, командно-адміністративна система. Досить згадати, що ряд країн, де при владі знаходяться партії ліберального типу (Швеція, Данія, Іспанія, Швейцарія та ін.), проводять соціальну політику стосовно своїх громадян, яка не вкладається в стереотипи капіталістичної експлуатації.
Епоха генези капіталізму — це не тільки час формування механізму експлуатації найманої праці, персоніфікованого у великому мануфактуристі або фабриканті. Це був ще й час, коли народжувався новий, невідомий для традиційного суспільства тип працівника, масового виробника: вольового, наполегливого, здатного до самодисципліни і наділеного високою чутливістю до суто економічного стимулювання. Уперше з’явився на світ розвинутий, цивілізований реальний інтерес, без якого неможливе високоефективне виробництво. Утверджується нова господарська етика: працювати потрібно так, щоб витрати праці і засобів виробництва неодмінно окупились. Прибутковість задуманої справи — це і є категорична «надмета», яка підпорядковує собі будь-які життєві (споживчі) цілі. Працювати нерентабельно, безприбутково, заради простого забезпечення наявних потреб заняття можливе для працівників примусової праці, але вже ніяк не для вільного господаря. М. Вебер таким чином атестував цих перших на нашій планеті представників госпрозрахункового напряму думок: «Вони були людьми з яскраво вираженими якостями моралі, які пройшли сувору життєву школу, обачливими і рішучими одночасно, людьми стриманими і сміливими, помірними і впертими, людьми з принципами»*.
Завантажити реферат