Сторінка
4
У зв’язку з цим звернемо увагу на такі слова, як правдоподібність, неправдоподібність, напівправда, за якими може бути як правда, так і не зовсім, а це потребує від людини додаткових зусиль, щоб угледіти істинну суть того, що приховується у таких феноменах, коли вони виникають у реальному житті. Але ці слова, на нашу думку, цікаві ще й тим, що вони унаочнюють нетотожність смислу правди та істини як окремих понять. Адже ми сприймаємо істинність як достовірність. Коли ми апелюємо до правдоподібності як того, що описує чи відображає певний факт дійсності, то маємо усвідомлювати, що схоже на правду позначене як правдоподібне, воно не є в дійсності правдою, воно неістинне. Водночас у неправдоподібності, як антиподу правдоподібності, може приховуватись факт дійсності, що дає підстави вважати її істиною. Тому некоректно порівнювати як синоніми правдоподібний і подібний істині. Правдоподібність неможливо спростувати чи скасувати, оскільки це належить до чуттєвої сфери людини, її світовідчуття, світосприйняття і світобачення. Коли ж йдеться про подібне на істину, це є не що інше, як гіпотеза, яку можна або підтвердити, або спростувати, використавши коректний для неї метод пізнання, що гарантує достовірність. Підтверджена гіпотеза набуває статусу істини, а непідтверджена – скасовується.
У слові “напівправда” ми вбачаємо скоріше не повністю висловлену правду, ніж наявність прямої брехні наполовину несказаної правди. Але в будь-якому випадку те, що є правдою у напівправді, то істина. А якщо напівправда не несе в собі брехні, то вона в усьому своєму обсязі істина.
Правдошукацтво можна розуміти і тлумачити по-різному, оскільки семантика цього словосполучення вказує на відсутність очевидності, що зумовлює і його неоднозначність. Але визначальне слово очевидне, його, на відміну від правди, не треба шукати. Зазвичай шукається те, чого відразу не бачиш. У предметному світі людині доводиться займатися цією процедурою доволі часто, розпочинаючи з пошуку речей повсякденного користування, а далі того, що треба придбати, колекціонувати тощо. Пізнаючи, людина здійснює пошук істини. А пошук правди для людини може виявитись чи не найскладнішим. Людина, проживши життя, може так і не розібратися ні в собі, на що вона була здатна і де була її правда, ні в навколишньому середовищі, так і не узрівши, де і з ким була правда.
Проілюструємо цю думку кількома прикладами з суспільного життя. Як сьогодні українському громадянину віднайти правду? За якими ознаками і критеріями визначитись, з ким правда, якщо всі обіцяють одне і те саме – успішне, світле і щасливе майбутнє для нашого народу. Можливо, за ознаками того, хто гучніше кричить і переконливіше та впевненіше мовить “щиру правду”. А якщо всі аж занадто кричать і однаково переконливо брешуть? Що тоді? Нікого не обирати і всіх, хто бреше, розпустити? А що далі?
У суспільному бедламі значно тяжче розшукати правду, ніж щось потрібне у безпорядку речей і предметів. Але ж і в умовах надзвичайного суспільного порядку, коли запроваджується одна правда правителя, марна справа шукати свою правду. Отже, людина приречена на пошук правди. Коли ж вона відмовляється від такої мороки, як пошук правди, за неї це будуть робити інші. Але то вже буде не її правда і не завжди правда.
Як відзначалося раніше, істина і правда у відображенні об’єктивної дійсності іноді збігаються і можуть розглядатись як синоніми. Вчений, який шукає істину, досліджуючи об’єктивну дійсність, з її встановленням знаходить і правду про цю дійсність. А чи так у пошуках істини про суб'єктивно-об'єктивну дійсність, тобто про наш з вами людський світ?
Візьмемо простий приклад. Інспектор-податківець покликаний шукати і відстоювати істину, яка передбачена виписаними чинними законами і нормативними актами. В нашій увазі не новачок, а досвідчений компетентний інспектор, який досконало знає свою справу, а значить, вміє шукати і встановлювати істинний стан діяльності об’єкта перевірки.
В одному випадку йому трапилось перевіряти дрібного підприємця, який правдами і неправдами ледве підтримував беззбитковою свою справу, що була єдиним джерелом забезпечення власної сім’ї. Щоб зводити кінці з кінцями, він змушений був вдаватись до певних порушень встановлених державою нормативних вимог, в разі дотримання яких його справа стала б безуспішною. Компетентний інспектор встановив факти порушень, визначив штрафні санкції, що передбачені чинним правовим простором. В результаті підприємець став банкрутом, заліз в борги, позбавився офіційного джерела забезпечення себе і сім’ї, став об’єктом соціальної турботи держави, яка пустила його з торбою по світу. Інспектор за встановлення істини отримав премію. Не будемо підраховувати, скільки держава виграла на штрафі, з якого треба вирахувати премію інспектору, а скільки програє на соціальній підтримці, а можливо, і на реабілітації збанкрутілого з її “ласки” підприємця та його сім’ї.
Інший приклад. Перед інспектором стояло завдання значно складніше. Йому довелось перевіряти “крутого” бізнесмена, для якого мільйон доларів туди чи сюди – це менші гроші, ніж десять гривень для колеги у попередньому випадку. Цей суб’єкт був налаштований на схеми діяльності, що забезпечувались відповідними потураннями. Це для солідності іменується преференціями, які підкріплювались необхідними законами і підзаконними актами, що у вибудуваному для простих смертних правовому просторі забезпечує легітимність обхідних маневрів, як запоруки процвітання бізнесу. Наш професіонал докопується і тут до істини, знаходить те, що не відстежили менеджери разом з юристами цього бізнесмена. Ситуація у раніше вибудуваному правовому просторі, виявляється, змінилась, ексклюзивні закони і підзаконні акти, що їх супроводжують, на яких базувався успішний бізнес підконтрольного об’єкта, скасовані. Інспектор знову на висоті. На цей раз у державну казну повернуто стільки коштів, що їх вистачить на окремі програми підтримку розвитку дрібного і середнього бізнесу та соціального патронату збанкрутілих дрібних підприємців.
Те, що наш допитливий і прискіпливий інспектор в обох випадках докопався до істини, сумнівів немає. А чи знайшов він правду? Щоб відповідати на таке питання, треба спочатку визначитись з критерієм правди, що в соціальній дійсності, тобто у людському житті, не завжди збігається з критерієм істини цієї дійсності. Це дуже принциповий момент у нашому дослідженні в цілому, а не лише в конкретному контексті. Якщо ми підійдемо до вибору такого критерію формально, візьмемо за основу верховенство права, як це і належить робити у правовій державі, де діють позитивні закони, то в обох випадках інспектор знайшов разом з істиною і правду. А чи буде це справжньою людською правдою?
Завантажити реферат