Сторінка
3

Лізингові контракти

Фірми, що займаються оперативним лізингом, повинні добре знати кон'юнктуру ринку інвестиційних товарів як нових, так і тих, що знаходилися в користуванні. Лізингові компанії при цьому виді лізингу самі страхують майно, яке надане в оренду, та забезпечують його технічне обслуговування та ремонт.

Після закінчення терміну лізингового договору лізингоодержувач має право:

– продовжити термін договору на більш вигідних умовах;

– повернути обладнання лізингодавцю;

– купити обладнання у лізингодавця при наявності відповідної угоди (опціону) на купівлю за реальною ринковою ціною. Оскільки при укладанні угоди неможливо достатньо точно визначити остаточну ринкову вартість об'єкта угоди, то це положення потребує від лізингових фірм гарного знання кон'юнктури ринку обладнання, що було в користуванні.

Лізингоодержувач за допомогою оперативного лізин­гу прагне уникнути ризиків, пов'язаних із володінням майном, його моральним старінням, зниженням попи­ту на продукцію, що виробляється, поломкою облад­нання, збільшенням витрат, викликаних ремонтами та простоями обладнання та ін. Тому лізингоодержувач надає перевагу оперативному лізингу у випадках, коли:

– очікувані доходи від використання орендовано­го обладнання не окупають його початкової вартості;

– обладнання потрібно на невеликий термін (се­зонні роботи або разове обслуговування);

– для обладнання необхідне спеціальне технічне обслуговування;

– об'єктом угоди виступає нове, неперевірене об­ладнання.

Особливості оперативного лізингу, що перелічені, визначили його розповсюдження у таких галузях, як сільське господарство, транспорт, будівництво, електронна обробка інформації.

3.2. Фінансовий лізинг.

Фінансовий лізинг — це угода, що передбачає про­тягом своєї дії сплату лізингових виплат, що покрива­ють повну вартість амортизації обладнання або більшої його частини, додаткові видатки і прибуток лізингодавця.

Фінансовий лізинг характеризується такими основними рисами:

– участь третьої сторони (виробника чи постачальника об'єкта угоди);

– неможливість розірвання угоди протягом так званого основного терміну оренди, тобто терміну, що не­обхідний для покриття витрат орендодавця. Однак на практиці це іноді трапляється, що оговорюється у лізин­говій угоді, але в цьому випадку вартість операції значно збільшується;

– більш тривалим періодом лізингової угоди (у більшості випадків близьким до терміну служби об'єкта угоди); І

– об'єкти угод при фінансовому лізингу, як правило, відрізняються високою вартістю.

Після завершення терміну контракту, як і при опе­ративному лізингу, лізингоодержувач може:

– купити об'єкт угоди за залишковою вартістю;

– укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою;

– повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір Лізингоодержувач сповіщає лізингодавця заздалегідь, наприклад, за 6 місяців до закінчен­ня терміну договору. Якщо в договорі передбачається згода (опціон) на купівлю предмета угоди, тоді сторо­ни заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта. Як правило, вона складає від 1 до 10% початкової вар­тості, що дає право лізингодавцю нараховувати амор­тизацію на всю вартість обладнання.

Оскільки фінансовий лізинг за економічними озна­ками подібний до довготермінового банківського кре­дитування капітальних вкладень, то особливе місце на ринку фінансового лізингу займають банки та фінан­сові компанії, що тісно пов'язані з банками. У ряді країн банкам дозволяється займатися тільки фінансо­вим лізингом. Законодавством цих країн визначається тип орендних відносин, що може бути віднесений до фінансового лізингу. Так, згідно з вимогами комісії норм фінансової звітності США встановлені такі пра­вила, яким повинен відповідати договір фінансового лізингу:

1. Після закінчення терміну лізингового договору право володіння активами передається лізингоодержувачеві.

2. Умови договору надають право купівлі об'єкта з конкурентних торгів.

3. Термін лізингу складає 75% і більше від економі­чно обґрунтованого терміну служби активів, що орен­дуються.

4. Дисконтована вартість мінімальних лізингових виплат повинна складати не менше 90% реальної вар­тості орендованих активів за вирахуванням інвестиц­ійного податкового кредиту, утриманого лізингодавцем.

При недотриманні цих вимог орендна операція вва­жається оперативним лізингом і не враховується за від­повідними статтями банківського балансу.

3.3 Інші види лізингу.

У міжнародній практиці також розповсюджені такі форми лізингових угод:

– лізинг «стандарт» — при цій формі постачаль­ник продає об'єкт угоди товариству, яке через свої лізингові компанії здає його в оренду споживачам;

– повернений лізинг (lеаsе-bаск) — власник об­ладнання продає його лізинговій фірмі і одночасно бере це обладнання в оренду. Внаслідок такої операції про­давець стає орендарем. Використовується вона у ви­падках, коли власник об'єкта угоди відчуває гостру потребу у коштах;

– компенсаційний лізинг – орендні виплати здій­снюються поставками продукції, яка виготовлена на обладнанні, що є об'єктом лізингової угоди;

– відновлюваний лізинг – передбачається періо­дична заміна обладнання за вимогою орендаря на більш досконалі зразки;

– лізинг із залученням коштів — передбачається одержання лізингодавцем довготермінової позики в од­ного чи декількох орендарів на суму до 80% орендова­них активів. Кредиторами у таких угодах є великі ко­мерційні та інвестиційні банки, що користуються знач­ними ресурсами, які залучені на довготерміновій ос­нові. Фінансування лізингових угод банками здійсню­ється двома способами: