Сторінка
4

Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій

Функції нагляду та контролю забезпечують отримання необхідної інформації для аналізу процесів, що відбуваються у фінансовій індустрії. Моніторинг за функціонуванням ринків та їх учасників дозволяє не тільки оперативно реагувати на резонансні події, а й відслідковувати негативні тенденції, завчасно приймаючи необхідні рішення. Встановлювати звітність для учасників фінансової індустрії можуть як державні органи так і організатори торгівлі. Для державних органів використання звітності пов'язано із необхідністю мати інформацію про стан справ у тих видах діяльності, які ними контролюються. Нажаль, іноді державним органам не вдається досягти необхідної мети і процедура звітності перетворюється на проблеми для учасників та для самого державного органу, якому необхідно приймати і обробляти багато зайвої та, переважно, неоперативної інформації. Подальший розвиток звітності, на мою думку, повинен ґрунтуватися на використанні принципу достатності інформації для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Для ринків звітність потрібна для проведення конкретних операцій.

Розслідування правопорушень та правозастосування використовується як система засобів впливу на діяльність учасників фінансової індустрії. Різні органи мають різні повноваження, які встановлюються законами. Загалом, від їх ефективності залежить ефективність системи регулювання.

Враховуючі наведену вище класифікацію функцій регулювання, розглянемо існуючу в Україні систему регулювання фінансової індустрії.

Історично склалося так, що українська держава мала певній досвід регулювання окремих сегментів фінансової індустрії, а саме банківської діяльності, включаючи валютні операції. Відповідно до Конституції та ЗУ “Про Національний банк України” та "Про банки і банківську діяльність", цей вид діяльності регулюється Національним банком України. Для ефективного регулювання НБУ скористався світовим досвідом у поєднанні з кращими традиціями попередніх років і досягненнями новітніх технологій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності фінансового інструменту - грошової одиниці України. Виступаючі в ролі методологічного, емісійного і технологічного центру, НБУ створив досить фундаментальну систему регулювання, яка включає нормативне регулювання, систему ліцензування та моніторинг за діяльністю банків а також впроваджені засоби впливу на них.

Реформування власності в Україні зумовило створення індустрії цінних паперів. За звичай, діючі ринки цінних паперів дозволяють досягти ефективної акумуляції вільних коштів та перерозподілу фінансових ресурсів на користь найбільш перспективних суб’єктів господарювання. Практики державного регулювання індустрії цінних паперів в Україні не було, і довелося запозичувати досвід інших країн. Відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні“ ринки цінних паперів регулюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Комісія створила досить фундаментальну систему нормативного регулювання та систему ліцензування професійних учасників індустрії цінних паперів.

У відповідності до ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” запроваджується новий державний регулятор - спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до ст. 21 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

· щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

· щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

· щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Кожному із зазначених вище трьох державних регуляторів відповідними законами надаються певні повноваження (таблиця).

Таблиця

Однією з проблем є розподіл повноважень між державними органами щодо ліцензування суб'єктів та повноважень щодо регулювання ними певних видів послуг. Так, поряд з повноваженнями зазначених вище державних органів відповідно до ст.3 ЗУ Про ліцензування певних видів господарської діяльності ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності. Під дію цього закону, зокрема, підпадають такі види господарської діяльності (ст.9) як пересилання грошових переказів, страхова діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів. Із сфери дії цього закону виключені банківська діяльність та діяльність з надання фінансових послуг, ліцензування яких здійснюється згідно з ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Нагляд, контроль та ліцензування страхової діяльності відповідно до ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" повинен здійснювати спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Однак, відповідно до ст. 35, 36, 37 ЗУ "Про страхування" розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, видача ліцензій, державний нагляд за страховою діяльністю на території України та застосування заходів впливу здійснюються Міністерством фінансів України. Згідно із ст.42 ЗУ “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” контроль за проведенням переказу грошей здійснює Національний банк України. Повноваження щодо регулювання клірингу взагалі віднесені до компетенції усіх трьох державних органів. Крім того, необхідно врахувати наявність в Україні фінансових компаній, діяльність яких буде підпадати під регулювання з боку різних державних органів.