Сторінка
3

Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій

Спеціальне регулювання фінансової індустрії

Окрім регулювання загальним законодавством діяльність суб’єктів, що надають послуги у сфері фінансової індустрії, також регулюється спеціальним законодавством і нормами чисельних нормативних актів державних органів.

До норм спеціального регулювання фінансової індустрії можна віднести наступні закони України:

· Про цінні папери та фондову біржу (1991 р.);

· Про страхування (1995 р.);

· Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні (1996 р.);

· Про лізинг (1997 р.);

· Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні (1998 р.);

· Про Національний банк України (1999 р.);

· Про банки і банківську діяльність (2000 р.);

· Про ліцензування певних видів господарської діяльності (2000 р.);

· Про інститути спільного інвестування (2001 р.);

· Про платіжні системи та переказ грошей в Україні (2001 р.);

· Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (2001р.).

Цими законами встановлені загальні норми і правила здійснення учасниками фінансової індустрії певних видів діяльності. Але наявність законів ще не означає, що вони виконуються. Тому за визначеними державними органами законами закріпляються повноваження щодо нагляду та контролю за дотриманням учасниками фінансової індустрії вимог чинного законодавства. Мета державного регулювання щодо “захисту прав” осіб, які користуються послугами учасників фінансової індустрії, ще не означає, що службовець державного органу буде виконувати роботу охоронця прав кожної особи. Діяльність державного органу головним чином спрямовується на дотримання всіма учасниками однакових, встановлених законом, правил. У разі порушення прав, особа має право звернутися до суду. Відновлювати порушені права інвестора – завдання судової гілки влади.

У деяких Законах України, які регулюють фінансову індустрію, досить часто можна зустріти відсилки, що той чи інший процес повинен регулюватися нормативним документом державного органу. Це можливо пояснити не просто бажанням такого органу регулювати “все і вся” а частіше відсутністю в Україні прецедентів подібного регулювання. З метою усунення невизначеностей та подвійного трактування законів існує необхідність у встановленні в них чітких і зрозумілих норм.

Під дію спеціального регулювання підпадають суб'єкти, діяльність яких безпосередньо пов'язана фінансовою індустрією. Інші суб'єкти лише користуються послугами учасників фінансової індустрії. Зокрема, суб’єктами регулювання виступають банки, торговці цінними паперами, інститути спільного інвестування, довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, організатори торгівлі, емітенти фінансових інструментів, депозитарії, реєстратори та зберігачі тощо. Вони не мають безпосередньої підлеглості державним органам, як це було за часів планової економіки. Головна мета їх діяльності - отримання прибутку. Отже, якщо діяльність державного органу буде суттєво обмежувати доходи від діяльності підприємств або гальмувати їх роботу, такі суб'єкти можуть перейти в інші сфери господарювання, або взагалі перевести свої гроші в інші країни. Тому принципи регулювання, повноваження органів регулювання і їх конкретні дії створюють умови для розвитку або занепаду фінансової індустрії.

Регулюючі функції цілком або вибірково можуть належати як до компетенції державних органів, так і до суб'єктів ринкового саморегулювання. В розвинутих країнах функції ринкового саморегулювання зазвичай пов'язують із діяльністю саморегулівних організацій (СРО) або центральних інфраструктурних організацій. Практика діяльності СРО у різних країнах дозволяє класифікувати їх на такі, що займаються лобіюванням інтересів своїх членів, та такі, які в першу чергу технологічно забезпечують здійснення учасниками певного виду діяльності. До останньої групи можна віднести ринки товарів та фінансових інструментів або такі інфраструктурні елементи, як Центральний депозитарій цінних паперів. Для забезпечення стабільної роботи своїх членів організатор торгівлі в своїй діяльності може використовувати всі функції регулювання. Нормативні документи такого ринку - СРО є обов'язковими до виконання всіма членами. Діяльність лобіських СРО практично не потребує використання жодної з регуляторних функцій. Такі організації переважно створюються для захисту інтересів своїх членів в державних органах. Це досить поважні організації, до пропозицій яких уважно прислуховуються. В розвинутих країнах участь у таких СРО є добровільною. Тому не зовсім логічною є встановлена законодавством України обов'язковість членства учасників деяких сегментів фінансової індустрії в СРО, навіть якщо така СРО не є організатором торгівлі.

Принципи регулювання фінансової індустрії повторюють принципи управління складними системами: встановлення норм і правил функціонування системи, регулювання вхідних параметрів, моніторинг за функціонуванням системи, вжиття заходів впливу в разі порушення встановлених норм. Тому систему регулювання фінансовою індустрією можна звести до комплексу функцій, а саме:

· нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності;

· допуск учасників або ліцензування та допуск фінансових інструментів (за їх наявністю);

· нагляд, контроль та встановлення звітності;

· розслідування правопорушень та правозастосування.

Нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності складається як з актів державних органів, так і з актів СРО та внутрішніх документів учасників фінансової індустрії. Всі вони повинні відповідати нормам загального і спеціального законодавства. Акти державних органів, за звичай, встановлюють загальні норми і обмеження щодо здійснення певних видів діяльності. Документи організаторів торгівлі та Центральних депозитаріїв встановлюють порядок здійснення певних видів діяльності на технологічному рівні.

Функції допуску спрямовані на обмеження доступу суб'єктів господарювання або фінансових інструментів до діяльності у фінансовій індустрії. Ці обмеження мають сприяти стабільності індустрії та запобігати можливим правопорушенням. В різних країнах умови допуску учасників різні. Це пояснюється різним рівнем економічного розвитку країн, що не дає можливості встановити стандартні економічні вимоги до претендентів. Організатори торгівлі можуть встановлювати додаткові і більш суворі умови для доступу суб'єктів до роботи на ринку. Це також стосується і допуску фінансових інструментів або так званого лістінгу. Використання занадто "жорсткої" процедури допуску суб'єктів господарювання або фінансових інструментів як запобіжного засобу для функціонування індустрії може привести до гальмування розвитку фінансової індустрії. В даному випадку почуття міри досить важливе. Необхідно знайти такі обґрунтовані економічні нормативи щодо вступу нових підприємств або фінансових інструментів, які б не відштовхували претендентів і водночас запобігали вчиненню правопорушень а також не давали можливості "обійти" встановлені норми.