Сторінка
2

Валютно – курсова політика України: правові засади, валютний контроль та проблеми валютних відносин

Основними напрямами валютного регулювання є:

1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього валютного ринку;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

4) регулювання процесів утворен­ня та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій, обме­ження щодо кредитних операцій із нерезидентами;

5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон валютних цінностей.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.

2. Особливості правового регулювання валютних відносин

Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.

На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.

2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.

3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з використанням валютних фондів.

Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:

4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб'єктами выдтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) комплексність валютних правовідносин

Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.

Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова).

Валютне правове регулювання здійснюється на двух рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.

Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).

Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів – валютних фондів.

Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет). Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.

В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.

Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.