Сторінка
3
Останнім часом через неправильне проведення по бюджетних рахунках згаданих вище операцій фактично здійснювалось заниження розміру дефіциту бюджету, оскільки розмір витрат бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредиторами, гарантованими урядом, значно перевищував надходження на рахунок відшкодування бюджетних витрат від підприємств-боржників.
То чи був проект бюджету на 2000 рік, винесений на перше читання, профіцитним, а запропонований бюджетним комітетом у повторному першому читанні – бездефіцитним? Відповідь буде такою: залежить від того, як порахувати.
Так, приведення операцій стосовно обслуговування, погашення та відшкодування іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та надходжень від приватизації у відповідність із міжнародними стандартами статистики державних фінансів виявить, що проект бюджету на 2000 рік, профіцит якого планувався у розмірі 554,5 млн. грн., фактично був дефіцитним. При цьому розмір дефіциту бюджету становив 3328 млн. грн. ( при віднесенні запланованих витрат на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом, у розмірі 276 млн. дол. США, або 1382,5 млн.грн., до видаткової частини бюджету, а надходжень від приватизації у сумі 2,5 млрд. грн. – до джерел фінансування дефіциту бюджету). За тим же підрахунком бездефіцитний бюджет, запропонований у повторному першому читанні бюджетним комітетом, мав дефіцит у розмірі 3882 млн. грн.[1]
Особливості формування бюджету в Україні.
1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.
2. Виділення з центрального бюджету субвенцій * і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.
3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.
4. Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.
5. Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.
Шляхи скорочення.
Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.
У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:
· зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;
· зниження воєнних витрат;
· зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
· заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.
Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.
Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:
· загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
· зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
· внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
· операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
· первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;