Сторінка
8

Валютний ризик і стратегії його хеджування

У випадку керування портфелем спроба страхування частини ризику може бути підкріплена використанням інструментів керування ризиком для збільшення ступеня ризику. Керуючий фондом, що очікує підвищення цін на довгострокові державні облігації або акції, може відкрити ф’ючерсні або опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищенням. Якщо його прогноз виявиться правильним, то прибуток від портфеля буде збільшений. Це є очевидною формою спекуляції, що може використовуватися й у керуванні валютними і процентними ризиками. Навіть якщо з визначення спекуляції виключити випадки, коли приймається рішення не хеджувати весь ризик цілком, то не можна не враховувати випадки, коли використовуються інструменти керування ризиком для збільшення ступеня ефективності хеджування.

Хеджування – це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою. Наприклад, кредит є верхньою межею процента, позичальник, погоджуючись на змінну ставку за кредитом, для скорочення процентного ризику підписує з банком угоду про максимальну ставку, яку він буде сплачувати. Але банк, беручи на себе частку ризику позичальника, надає цей кредит за вищою процентною ставкою від звичайного, чим і компенсує додатковий ризик.

При наявності достатньої кількості клієнтів із різним кредитним рейтингом та видів фінансових інструментів, з якими працює банк, часто немає необхідності вимагати вищу процента ставку для полегшення умов кредитування, тому що ризик одного клієнта можна компенсувати за рахунок іншого, для якого більш прийнятними є умови першого клієнта. Така операція обміну процентними ставками зветься «своп».

Для уникнення впливу на попередні розрахунки цін кредиту змін процентної ставки можна скористатися (FRA) угодою про форвардні ставки, яка укладається з банком. При цьому банк буде встановлювати гарантовану ставку на певний термін, починаючи з конкретної майбутньої дати врегулювання розрахунків.

Клієнти-позичальники купують у банку FRA тоді, коли передбачають зростання процентних ставок. Якщо ці ставки дійсно на дату врегулювання перевищили гарантовану ставку контракту, банк виплачує клієнтам різницю. Клієнти-інвестори продають FRA в оцінюванні зниження ставок. Банк сплатить їм різницю при зниженні на дату врегулювання ставок нижче гарантованої в контракті. Але, коли ці ставки залишаться вище гарантованої, то різницю сплатить банкові клієнт.

FRA є одним із типів ф’ючерсного контракту – контракту на закупівлю чи продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фінансовими обов’язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на момент розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умовами.

На фінансовому ринку існує можливість укладання угоди на захист процентних ставок (від зміни процентних ставок), за якими покупець не несе ніяких зобов’язань (такий вид контракту зветься опціоном). Це такі контракти: САР – встановлює максимальну ставку для позичальника; FLOOR – встановлює мінімальну ставку для інвестора; COLLAR – об’єднує умови двох попередніх контрактів.

При умові невиконання цих контрактів покупець нічого не сплачує банкові. Але з настанням обумовленого випадку покупець одержує обумовлену компенсацію. При цьому одержувати обумовлену позичку чи розміщати інвестиції в банку, з яким підписано контракт, зовсім не обов’язково. Кількісно оцінити ризик процентних ставок, як і інші ризики фінансового ринку, можна шляхом побудови та використання статистичних моделей, що й роблять суб’єкти ринку, при цьому враховуються, в першу чергу, такі фактори, що впливають на ризик:

– рівень очікуваних доходів;

– обсяг операції;

– термін операції.

Вплив цих факторів проявляється в мінливості очікуваних доходів, оцінка яких і вважається оцінкою ризику.

Мінливість – відхилення окремих значень від характерного (середнього) значення показника. Вимірюється за допомогою середньоквадратичного відхилення та коефіцієнта варіації.

Ризик портфеля цінних паперів (кредитів, депозитів) буде меншим, ніж ризик окремих цінних паперів, що входять до його складу, лише тоді, якщо він сформований із цінних паперів з різними фазами коливань, тобто зміна вартості яких залежить від різних факторів. Залежність між складовими в сукупності вимірюється коефіцієнтом автокореляції.

На вимір відхилення від усередненого доходу ринку базується й метод МОКА (Модель оцінки капітальних активів). Рівень ризику для окремих цінних паперів, порівняно із середньоринковим (диверсифікованим), оцінюється за допомогою ß-коефіцієнта: ß = . Це дає можливість обчислити дисконтну ставку, яка буде використовуватись у формулі розрахунку ринкової ціни простих акцій або для оцінки доцільності інвестицій: Кs = Rі + ß (Km - Rі), де Rі – безпечна ставка доходу за короткостроковими державними цінними паперами; Кm – дохідність ринку (наприклад, акцій, що використовуються для розрахунку індексу Доу-Джонса).

Список використаної літератури

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа. 1997.