Сторінка
1

Банківські портфелі цінних паперів

План

1. Дві групи інвестиційної якості фінансових інструментів.

2. Структура портфеля цінних паперів.

3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності банку.

Етап інвестиційного процесу— це формування ба­нком портфеля цінних паперів з урахуванням результатів прове­деного аналізу й управління цим портфелем. Банки, як уже від­значалося, вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності, дохідності, схиль­ності до ризику. З метою аналізу інвестиційної якості фінансових інструментів прийнято умовно поділяти їх на дві групи. Перша — це інструменти грошового ринку зі строком обігу "до одного року, які характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, помір­кованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери). Друга група — інструменти ринку капіталів, строк обігу яких пе­ревищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно ви­щий рівень ризику (корпоративні цінні папери, довгострокові державні облігації)- За останні роки спектр інвестиційних мож­ливостей банків розширився, з'явилися нові фінансові інструмен­ти — ф'ючерсні контракти, опціопи за цінними паперами тощо.

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвес­тиційної діяльності банку і від обраної банком інвестиційної стра­тегії— пасивної чи активної. Головне завдання банку-інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який за­безпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по рі­зних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів дохо­ду (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цін­них паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і ціпової динаміки. Використання цієї стратегії при порт­фельних інвестиціях у боргові зобов'язання передбачає вибір зо­бов'язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції — вибір акцій недооціне­них ринком на даний момент. Характерною рисою активної стра­тегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлен­ня) портфеля цінних паперів.

Останній етап інвестиційного процесу — це оцінка ефектив­ності інвестиційної діяльності банку і, зокрема, ефективності управління портфелем цінних паперів. Під оцінкою ефективно­сті мається на увазі, по-перше періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповіда­ють цілям політики, сформованої банком і, отже, наскільки ефекти­вною виявилася стратегія банку з формування й управління порт­фелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється дохідніс­тю вкладень, яка досягнута банком за відповідний проміжок ча­су, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

До середини 1998 p., тобто до кризи на фінансовому ринку, українські банки здійснювали активну інвестиційну діяльність на ринку державних цінних паперів, і передусім на ринку облі­гацій внутрішньої державної позики, які характеризувалися ви­соким рівнем дохідності, ліквідності і користувалися довірою суб'єктів ринку, враховуючи своєчасні розрахунки уряду з влас­никами облігацій. Починаючи з 2000 р. Уряд України проводить політику, спрямовану па поступову реанімацію ринку державних цінних паперів. Діяльність банків на ринку корпоративних цін­них паперів стримується несталістю курсів цього виду паперів, недостатньою ліквідністю як цінних паперів, так і банків, обме­женістю власного капіталу банків.

Згідно з нормативними документами Національного банку України цінні папери, в які банки вкладають кошти, класифіку­ються за різними критеріями. З урахуванням цих критеріїв здійс­нюється облік вкладень у цінні папери на балансі комерційних банків. Залежно від мети придбання, характеристики цінного па­перу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозді­ляють на чотири види:

* портфель цінних паперів на продаж — враховуються цінні папери, які банк придбав на короткий строк з наміром їх подаль­шого перепродажу й отримання торговельного доходу від різниці між ціною пролажу та ціною купівлі. Під час перебування цінних паперів у портфелі на продаж вони можуть принести дивіденд­ний або процентний дохід. Належність цінних паперів до порт­феля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх ав­томатично переводить у портфель на інвестиції;

* портфель цінних паперів на інвестиції — враховуються цінні напери, які банк придбав на строк до дат погашения (для без­строкових цінних паперів — довічно) з метою отримання диві­дендного або процентного доходу, а також для використання ін­ших нрав, що виплачують з володіння пінними паперами;

* портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

* портфель вкладень у дочірні компанії.

Вкладення банків у цінні папери як боргові, так і пайові під­розділяють також залежно від того, хто їх емітував в обіг.

Вкладення в боргові цінні напери підрозділяють на п'ять видів:

* боргові цінні папери центральних органів державного управ­ління;

* боргові цінні папери місцевих органів державного управління;

* боргові цінні папери, випущені банками;

* боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами;

* боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами. Окремо виділяють у балансі комерційних банків вкладення в

боргові цінні папери, які входять до переліку цінних паперів, що приймаються Національним банком до рефінансування.

Вкладення в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибу­тком підрозділяють на чотири види:

* акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які ви­пущені банками;

* акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які ви­пущені фінансовими (небанківськими) установами;

* інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком;

* власні акції байку, викуплені в акціонерів.