Сторінка
4

Роль корпоративного управління в забезпеченні інтересів акціонерів

Здатність впливати на голосування посилюється роллю, яку банки відіграють, надаючи зовнішні фінансові ресурси. Банківська система має величезне значення для німецьких компаній, які домагаються зовнішнього фінансування. Через банки здійснюється доступ практично до всіх інших джерел, оскільки вони контролюють більшість нових випусків ринкових цінних паперів і надають брокерські та консультативні послуги при отриманні небанківських, іноземних і урядових позик.

Одинарна (як у США) або подвійна (як у Німеччині) структури правління — основні організаційні форми правлінь корпорацій.

Проте в різних країнах світу існують різні підходи до організації роботи правлінь.

Система корпоративного управління в інших країнах. Формальна структура японської системи правлінь аналогічна американській (власне, американці й запропонували японцям свою систему). Проте на практиці майже 80 % японських ВАТ взагалі не мають зовнішніх членів, і правління є представником інтересів компанії і її провідних пайовиків. І це за відсутності таких елементів німецької системи, як представництво службовців і наявність представників від банків. Майже всі японські директори є старшими службовцями фірми. Банки ж делегують зазвичай своїх представників на нижчі посади для нагляду за обліком і ревізією бухгалтерської звітності. Незважаючи на формальну схожість японська система не схожа ні на німецьку, ні на американську: вона є складовою унікальної системи організації ділового життя Японії. Ця організація, що характеризується діловими угрупованнями, відомими як "кейретцу" (промислово-фінансова група), включає банки, що зробили великі інвестиції в підприємства, і ділову активність з розгалуженою "перехресною" власністю. Компанія, що належить до якогось "кейретцу", має набагато більше зиску від ділових відносин з іншими членами "кейретцу", ніж від отримуваних від них дивідендів [71].

Швеція має одинарну систему правлінь, але на відміну від американської системи тут закон визначає мінімальну кількість представництва службовців у правлінні, а кількість виконавців зазвичай обмежується головним адміністратором.

У Голландії система правління подвійна, але на відміну від Німеччини службовці не допускаються в наглядову раду, куди входять виключно зовнішні представники.

Італійські правління, хоч і відрізняються унітарністю, але їх ділова структура й система власності більшою мірою подібні до німецької, ніж до американської. Навіть дуже великі італійські компанії часто контролюються однією родиною, а те що провідні акціонери одночасно є директорами-менеджерами, часто є визначальним.

Французи вважають формальну структуру правління такою несуттєвою, що дає змогу будь-якій компанії мати одинарні чи подвійні правління на власний розсуд. До складу найпоширенішого одинарного правління мають входити 2/3 зовнішніх директорів; до наглядового ярусу в подвійному правлінні — лише зовнішні директори. У будь-якому разі ця система гарантує головному виконавчому адміністраторові (президентові — генеральному директорові) майже абсолютну владу над правлінням (радами) і загальними зборами акціонерів.

Розглянувши різні підходи до організації правлінь, доходимо висновку, що їх організаційна структура не вважається суттєвим чинником, який впливає на ефективність діяльності корпорацій.

Список використаної літератури

1. Анохин С. Особенности управления корпоративными финансами // Фин. бизнес. — 2000. — № 6. — С. 23-28.

2. Анохин С. Управление финансовыми активами // Фин. бизнес. — 2000. — № 7. — С. 21-28.

3. Бондар О. М., Мендрул О.Г. Сукупна вартість підприємств у процесі масштабної грошової приватизації // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2000. — № 5. — С 70-75.

4. Брейли P., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.: Олимп-бизнес, 1997.

5. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.: Молодь, 1997.

6. Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1999.

7. Вінник О. М., Щербина В. С. Акціонерне право: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2000.

8. Вітлінський В.В., Пернарівський О. В., Баранова А. В. Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку // Фінанси України. — 1999. —№ 12. — С 91-103.

9. Войцеховсъкий П. В. Про деякі питання створення та приватизації холдингових компаній //Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 9. — С 64-65.

10. Горбунов А. Р. Холдинговые предприятия и дочерние фирмы. — М.: Анкил, 1994.

11. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

12. Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.

13. Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних паперів. — 1997. — № 20. — С 5-8.

14. Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні // Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.

15. Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.: Филинъ, 1998.