Сторінка
2

Фінансові особливості діяльності транснаціональних корпорацій

Фірми можуть захищати себе від ризику зміни обмінних курсів, систематично купуючи і продаючи форвардні валютні контракти. Можна самостійно розробляти схеми, що забезпечать хеджування подібно до форвардного контракту. Наприклад, замість того щоб купити форвардний валютний контракт, можна здійснити позику в доларах, обміняти її на іншу валюту і позичити цю валюту на необхідний строк. Це забезпечить такі самі грошові потоки, як і форвардний контракт. Останніми роками фірми почали укладати різноманітні угоди про свопи.

Своп — це двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах. Обмін є комбінацією операцій на умовах "спот" і "форвард". Як відомо, на валютному ринку існують два основні типи операцій: касові — за теперішньою ціною (спот) і термінові — за форвардним курсом. Касові операції передбачають, що обмін валютою і розрахунки здійснюються за спот-курсом протягом двох банківських днів. Форвардний курс — це майбутній курс обміну валюти, що обумовлюється на сьогодні, а розрахунки за ним здійснюватимуться через термін, зазначений у певній угоді. Своп означає одночасну купівлю і продаж валют за умови розрахунків на різні дати. Кожна сторона отримує в розпорядження валюту за ціною спот на певний період до її продажу за ціною форварду. Операції свопу майже повністю усувають валютний ризик.

Передісторія поширення свопів така: багато років британський уряд обмежував купівлю іноземної валюти для інвестування за кордон. Це змусило багато фірм укладати угоди про так звані компенсаційні кредити. Фірма мала можливість надавати кредит у фунтах стерлінгів компанії США і водночас отримувати від неї позику в доларах для здійснення іноземних інвестицій. Беручи компенсаційний кредит, британська фірма погоджувалась здійснювати майбутні виплати в доларах, а отримувати дохід у фунтах стерлінгів. У 1979 р. обмеження на зарубіжні інвестиції були усунуті й британські фірми вже не потребували компенсаційних кредитів. У 80-х роках банки перетворили операції з компенсаційними кредитами на свопи, які стали дуже популярними серед міжнародних корпорацій. Більшість випусків доларових єврооблігацій супроводжується свопами. Свопи укладаються не тільки з приводу обміну валюти в майбутньому. Крім валютних розрізняють свопи процентних ставок, а також свопи за різними пунктами опціонних контрактів, так звані свопціони. Наприклад, фірми часто обмінюють позики з фіксованою процентною ставкою на позики з плаваючою. У цьому разі одна сторона буде зобов'язана здійснити фіксовані річні виплати в обмін на отримання плати, розмір яких залежить від рівня короткострокових процентних ставок. Можливі навіть товарні свопи. У цьому разі не слід поставляти товари, а просто відшкодувати різницю їх вартостей. Наприклад, авіакомпанія фіксує ціну купівлі нафти і перераховує фіксовані платежі, а інша сторона в цей самий час сплачує суму залежно від цін на нафту.

Опціони на відміну від ф'ючерсних і форвардних контрактів надають право, а не зобов'язують купити або продати базовий актив. Вартість опціонів залежить від коливання цін на базові активи, тому їх можна використовувати для зниження ризику. В окремих випадках простіше використати опціони, ніж ф'ючерсні та форвардні контракти. Припустимо, що американська фірма бере участь у тендері на отримання будівельного контракту у Франції і лише через кілька місяців буде відомо, чи виграла вона тендер. Платежі за контрактом мають здійснюватись у франках, але багато статей витрат фірми будуть у доларах. Тому при зниженні курсу франка фірма може мати великі збитки. У цій ситуації повністю уникнути валютного ризику не вдасться, оскільки фірма не має змоги хеджувати ризик, пов'язаний з невизначеністю отримання контракту. Проте частково ризик можна зменшити, придбавши опціон на продаж франків. Якщо фірма отримає контракт, а вартість франка знизиться і контракт стане неприбутковим, то прибуток від використання опціону компенсує зниження доходу від контракту. Якщо фірма не отримає контракт, то опціон так само буде дуже корисний у разі зниження вартості франка. Звичайно, за страхування ризику слід платити страхову премію, у розглядуваному випадку це ціна опціону. Якщо вартість франка зросте, витрати фірми на купівлю опціону будуть невиправдані.

Окремі стратегії хеджування є статичними. Необхідно один раз здійснити хеджування, і фірма на деякий час буде захищена. Проте більшість стратегій хеджування динамічні. З часом, а також у зв'язку із зміною цін фірма повинна переглядати свою позицію і поновлювати хеджування.

Хоча існує багато видів і способів хеджування ризиків, але ще більше виникає конкретних господарських ситуацій. Тому коли не підходять готові способи страхування ризику, менеджери розроблюють нові інструменти і методи для конкретної нестандартної ситуації, тобто звертаються до фінансового інжинірингу (див. під-розд. 6.4). Зокрема, фінансовий інжиніринг в управлінні ризиками полягає у створенні нових похідних цінних паперів, а також у комбінуванні існуючих деривативів для вирішення специфічних завдань хеджування.

В управлінні фінансами ТНК крім операцій із хеджування валютних ризиків важливе місце посідають операції із залучення довгострокового капіталу на міжнародних ринках капіталу, фінансове планування грошових надходжень з урахуванням коливання обмінних курсів валют, розробка варіантів кредитної політики з урахуванням особливостей країн, де розміщені торговельні партнери корпорації, вироблення політики управління коштами в товарно-матеріальних запасах, що формуються в зарубіжних підрозділах.

Дослідники фінансової діяльності ТНК зазначають, що їм важче, ніж суто національним фірмам. Це зумовлено різноманітними ризиками міжнародних операцій. Нині ситуація стала ще складнішою, оскільки посилилась нестабільність цін на товари, послуги, сировину, процентних ставок, валютних курсів. Управління ТНК за цих умов потребує від менеджерів дуже високої кваліфікації. Зокрема, вони мають добре розумітися на міжнародних фінансах і функціонуванні міжнародних фінансових ринків, а також бути обізнані з податковими системами різних країн.

Список використаної літератури

1. Сахарова О. Зловживання в акціонерних товариствах: спроби класифікації // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 7. — С. 34-36.

2. Сірош М. В. Перспективи підвищення ефективності корпоративного сектора економіки та корпоративного управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2000. — № 2. — С 73-75.

3. Сірош М. В., Аблялімов Р. Є. Вплив учасників ринку цінних паперів на корпоративне управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999.—№4. —С 29-32.

4. Стецъко М. В., Юрій І. С Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи // Фінанси України. — 2000. — № 4. — С. 54-58.