Сторінка
2

Державний Пенсійний фонд. Державний інноваційний фонд

— виробництво високотехнологічної та конкурентоспроможної продукції;

— використання у сільському господарстві новітніх технологій з метою істотного підвищення врожайності зернових і плодоовочевих культур, збільшення м'ясо-молочної продукції та забезпечення її переробки й збереження.

Реалізація цих напрямів діяльності інноваційного фонду провадиться на конкурсній основі та висновках експертизи науково-технічних проектів, розробок й ідей.

Поряд із цим Фондом та його регіональними відділеннями провадиться дослідження потреб промисловості і сільського господарства в нових технологіях, техніці й матеріалах та їх раціонального використання.

На основі конкурсного відбору і експертної оцінки проектів, розробок Фонд координує та на договірній основі фінансує науково-технічні програми й проекти, розробки. Фінансування провадиться як на основі прямого або дольового фінансування, так і шляхом надання позик чи субсидій.

Одним із завдань Фонду є створення інформаційного банку даних про перспективні розробки, ідеї і винаходи та невпроваджені в життя ті чи інші перспективні науково-технічні, технологічні, інвестиційні проекти. На основі сучасної інформаційно-комп'ютерної мережі Фонд створює систему оперативного інформування міністерств, відомств, наукових та науково-дослідних установ про наявність передових науково-технічних розробок, проектів для впровадження їх у виробництво.

Як централізований державний фонд інноваційний

Фонд свою діяльність підпорядковує виконанню Державних програм по відповідних напрямах, затверджених Президентом України, Верховною Радою або Кабінетом Міністрів України.

Впродовж десятків років економіка розвивалась за рахунок екстенсивних факторів, які з плином часу вичерпались. Тому розвиток виробництва та й економіка в цілому повинні йти шляхом впровадження нових технологій, техніки і нових методів господарювання. Це викликане й необхідністю перебудови структури економіки, впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що, в свою чергу, потребує вишукування та застосування нових форм інноваційної діяльності, яка на Україні розвивається ще недостатньо.

Основою для прийняття рішення про виділення фінансових коштів під той чи інший інноваційний проект є бізнес-план. За своїм змістом бізнес-план охоплює:

— план виробництва нових товарів, послуг;

— характеристику нового товару, послуг, їх авторську або патентну захищеність, показники якості, конкурентоспроможність, ціну та інші показники;

— оцінку ринку збуту та необхідну кількість товарів, послуг на ринку, тобто обсяг продаж;

— розпис ринку збуту товарів, послуг;

— заходи або план організації підготовки кваліфікованих кадрів, їх оплату та структуру виробництва;

— плановані фінансові результати діяльності по впровадженню інноваційного проекту, які включають розпис погашення коштів, одержаних на впровадження проекту.

На основі сформованих розділів бізнес-плану формується заключна частина, яка дає чітку характеристику інноваційного проекту в частині виробництва нового продукту, надання послуг, короткі якісні характеристики та наскільки вони відмінні від продукції, послуг конкурентів по якості й ціні, а також остаточному фінансовому результатові.

Впровадження того чи іншого інноваційного проекту провадиться через конкурсний відбір. На етапі створення в Україні відповідних інноваційних фірм як Державний інноваційний фонд, так і його структурні підрозділи повинні надавати наукові консультації та провадити попередню експертизу інноваційних проектів, а їх реалізація повинна йти і за рахунок коштів Державного інноваційного фонду (при впровадженні загальнодержавних чи регіональних програм), і через інвесторів — випуск в обіг акцій.

Широке впровадження в економіку інновацій є гарантом поступального розвитку економіки.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.