Сторінка
2
Оскільки гроші платника знаходяться в банку, він особисто не може здійснити платіж; перерахування (передачу) грошей за його дорученням здійснює банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових розрахунків як форми організації руху грошей за рахунками у банку. Вона базується на загальних принципах організації банківської діяльності, яка передбачає відповідальність банку за збереження грошей на рахунках клієнта та обов’язкове виконання його розпоряджень щодо використання цих грошей.
Для забезпечення використання грошей при відкритті рахунку клієнт здає в банк картки зі зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися грішми, й відбитку печатки. Банк списує гроші з рахунку на підставі документів, оформлених самим клієнтом-платником, – чеків, платіжних доручень, простих векселів або акцептованих ним документів, виставлених одержувачем коштів – платіжних вимог, тратт (перевідних векселів).
Відповідно до характеру діяльності клієнтів банки відкривають їм різні види рахунків. Юридичним особам, які мають самостійний баланс і діють на основі комерційного розрахунку, відкриваються розрахункові рахунки бюджетним, громадським та іншим організаціям і установам – погашення грошей та здійснення платежів у межах залишку грошей на момент платежу.
Організаціям, які фінансуються з державного бюджету, можуть відкриватися бюджетні рахунки, платежі з яких здійснюються не в сумі наявних залишків грошей, які на рахунок не надходять, а в межах так званих бюджетних кредитів, розмір яких визначається при формуванні бюджету. Це було зумовлено порядком виконання державного бюджету, який базується на авансуванні бюджетних витрат за рахунок кредиту Національного банку України та мобілізації доходів бюджету на окремих рахунках. Дохідні та видаткові бюджетні рахунки закриваються в кінці періоду виконання бюджету.
Для обліку виданих клієнтам кредитів банки відкривають їм позичкові рахунки. Найбільш надійним (кредитоспроможним) клієнтам відкриваються єдині (контокорентні) рахунки для зберігання грошей клієнта та обліку виданих йому позик. Крім того, банки відкривають рахунки для цільового витрачання коштів – акредитиви, особливі рахунки, рахунки фінансування капітальних вкладень тощо.
Перерахування грошей за рахунками базується на двох основних принципах:
1) платежі здійснюються лише за згодою платника, про що він надсилає у банк оформлені або акцептовані ним розрахункові документи; відхід від цього правила допускається у випадках стягнення коштів за рішенням суду чи арбітражу;
2) платежі здійснюються в календарній послідовності надходження розрахункових документів та настання строку платежу.
Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.
Міждержавні розрахунки. Як окрема організаційна форма вони існують в умовах грошової системи закритого типу. З метою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з іноземними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони можуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти (у цьому випадку організація міждержавних розрахунків зводиться до регулювання порядку одержання вказаної валюти юридичними і фізичними особами) або проведення заліку взаємних вимог та зобов’язань – клірингу. У грошовій системі відкритого типу організація міждержавних розрахунків збігається з державним регулюванням валютних відносин.
Міжбанківські розрахунки. В умовах однорівневої банківської системи колишнього СРСР вони здійснювались у формі міжфіліальних оборотів (МФО) – перерахування між банками проводилися без жодних обмежень, суми перерахованих коштів фіксувалися на окремих рахунках у кожній із філій Держбанку, які в кінці року закривалися – «сквитовувалися». Власне, така організація розрахунків виконує лише контрольну функцію – завдяки подвійному обліку перерахованих коштів у банках платника та одержувача суми на початкових та завершуючих рахунках МФО повинні бути рівними. Але система МФО не відповідає умовам дворівневої банківської системи, оскільки дає можливість автоматично і анонімно (в розрізі кредиторів) залучати кредитні ресурси кожним з комерційних банків.
Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згідно зі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.
Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю вони поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних вимог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки. Заліки взаємних вимог практикуються банками для погашення взаємних неоплачених зобов’язань клієнтів, а також використовуються у сферах, де постійно виникають зустрічні платіжні вимоги сторін.
За характером об’єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Вимоги до їх організації неоднакові. Якщо при нетоварних операціях головним є забезпечення своєчасності та повноти платежу, то організація розрахунків за товарними операціями включає також підтвердження факту відвантаження та виконання зобов’язань, які передбачені договором сторін.
За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:
– оплата за фактичним відвантаженням здійснюється з ініціативи постачальника чи платника одразу ж після відвантаження товарів і надання послуг;
– попередня оплата проводиться (згідно з угодою) до відвантаження, як правило, за ініціативою платника;
– планові платежі здійснюються, виходячи з передбаченого угодою плану регулярних поставок.
Конкретний спосіб платежу визначається угодою сторін.
Залежно від кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних розрахунках, крім відвантажувача та одержувача товару, бере участь посередник – постачальник. Його участь у розрахунках ускладнює загальну схему проведення розрахунків.
Завантажити реферат