Сторінка
2
сутність закону про валютне регулювання, розвиток останнього в Україні вже має свою історію і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності. Утворення України як незалежної держави вимагало створення власної законодавчої бази з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Останніми роками в Україні майже щомісячно приймаються законодавчі та відомчі нормативні акти щодо регулювання валютних відносин, удосконалення контролю за повнотою та правильністю розрахунків при експортно-імпортних операціях. Всі вони підпорядковані єдиній меті -створенню валютного ринку, стабілізації курсу національної валюти. Але часто заходи, яких вживають урядові та фінансові органи для регулювання валютної сфери, є непослідовними та непродуманими. Розглянемо основні нормативно-правові акти регулювання валютного ринку. Основу валютного регулювання закладено ще в 1992 році, коли Україна підтримувала досить жорсткі правила, що регулювали обмін і торгівлю. Справа в тому, що Постановою Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 році" від 05.02.1992 року було ратифіковано "додатковий податок" під назвою "податок на валютну виручку", що сплачувався резидентами виключно в іноземній валюті. Такий захід виявився неефективним: реальні прибутки за 1992 рік від податку на валютні операції були мінімальними - близько 100 млн. доларів - частково через те, що важкий податковий прес, безперечно, не сприяв тому, щоб підприємства повертали зароблену валюту в Україну, особливо через офіційні канали (один із найпоширеніших варіантів уникнення сплати податку на валютний прибуток було застосування бартерних операцій). Органи влади зреагували на цю ситуацію наприкінці року: розпочалася кардинальна реформа системи обміну, а податок на валютні операції практично вже не стягувався. 19 лютого 1993 року з'явився Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що розпочав процес прискореної лібералізації валютного регулювання, але через деякий час цей Декрет перетворився в набір схоластичних догм, одні з яких були скасовані, а інші - просто ігнорувались. Цього ж дня, 19.02.1993 року, був підписаний ще один декрет -"Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті". Парадоксом було те, що, згідно з "основним декретом" передбачалася обов'язкова цесія "всіх надходжень на користь резидентів в іноземній валюті" через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, а "тимчасовий декрет" встановлював, що обов'язковому продажу за офіційним валютним курсом підлягає лише 50 відсотків валютних надходжень, а решта іноземної валюти може продаватися за курсом з відхиленням від офіційного, але не більше ніж у два рази. І знову ж таки 19.02.1993 року в світ виходить декрет "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - третій "кит" української валютної політики. Таким чином, ці три декрети створили "фундамент" майбутньої системи державного валютного регулювання. Аналізуючи тенденції валютного ринку в Україні від початку з 1993 року, можна зробити висновок, що ситуація у цьому секторі відзначається постійними змінами й нестабільністю. Протягом 1993 року урядом зберігався подвійний обмінний курс -офіційний та аукціонний. У травні цього року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, тому що протягом літа відбулося знецінення карбованця, в результаті чого в Україні повернулися до системи множинних курсів. У вересні 1993 року було припинено торги на УМВБ, запроваджено фіксований валютний курс, що призвело до погіршення макроекономічних показників, поглибило кризу у фінансовій системі, відбулося збільшення зовнішнього боргу та від'ємного сальдо платіжного балансу. Валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: - 40% від надходжень на валютному тендері; - 10% - обов'язковий продаж; - 50% залишалось у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ. Внаслідок політики фіксації валютного курсу в Україні протягом 1993-1994 років відбулося: - зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті та збільшення частки бартерних операцій, яка у 1993 році становила 23,3% загального експорту, а у 1994 році - вже 50%; - скорочення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України; - збільшення зовнішнього боргу України та ін. Звільнення офіційного курсу валют супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею офіційного та ринкового курсів. Лібералізація цін та обмінного курсу у жовтні 1994 року викликала значне зменшення реальної ціни національної валюти в результаті інфляційних процесів. Але кінець 1994 року відзначається збільшенням торгів на УМВБ, що досить позитивно вплинуло на економіку країни в цілому: збільшилися надходження валюти з-за кордону, позначилося стимулювання експорту, збільшилася кількість іноземних інвестицій за контрактами, дещо позначилось офіційне зменшення курсів іноземних валют до карбованця (долар знизився на 4%, російський рубль - на 12%). Стабільність валютного ринку проіснувала недовго, і 1995 рік характеризувався інфляційними процесами, які негативно вплинули на економіку країни. Після періоду знецінення настав період поступового підвищення реального обмінного курсу української валюти, коли ціни на товари та послуги зростали швидше, ніж обмінний курс. В основному завдяки політиці НБУ інфляційні процеси вдалося призупинити. У 1996-1997 роках спостерігалася стабільність обмінного курсу, особливо у реальному вираженні. Досить велике значення мало проведення грошової реформи у вересні 1996 року. За останні роки уряду кра
Завантажити реферат