Сторінка
6

Психологія навчання

Після експериментів Толмена стала очевидною недостатність колишніх поглядів на поведінку. Потрібен був їхній перегляд.

Кларк Халл (1884-1953) прагнув додати психологічній теорії стрункість і точність, властиві фізико-математичним наукам. Вихо дячи з цього, він вважав, що в психології варто висунути кілька за гальних теорем (подібно до геометрії Евкліда чи механіки Ньюто на), піддати їх експериментальній перевірці й у випадку, якщо вони дослідом не підтвердяться, перетворити їх у більш адекватні поло ження. Такий підхід одержав назву гіпотетико-дедуктивного методу.

Халл вважав, що можна строго науково пояснити поведінку організму без звернення до психічних образів, понять й інших інте лектуальних компонентів. На його думку, для розрізнення об'єктів досить такого утворення, як потреба. Якщо в одному з коридорів лабіринту тварина може знайти їжу, а в іншому - воду, то харак тер її рухів однозначно визначається потребою і більше нічим.

Халл першим порушив питання про можливість моделювання умовно-рефлекторної діяльності. Він висловив припущення, що якби вдалося сконструювати з неорганічного матеріалу пристрій, здатний відтворити всі істотні функції умовного рефлексу, то, організу вавши з таких пристроїв системи, можна було б продемонструвати сьогоденню научіння методом “спроб і помилок”. Тим самим перед бачалися майбутні кібернетичні моделі саморегуляції поведінки.

Халл створив велику школу, що стимулювала розробку стосов но до теорії поведінки фізико-математичних методів, використання апарату математичної логіки і побудова моделей, на яких перевіря лися гіпотези про різні способи придбання навичок.

Оперантний та соціальний біхевіоризм Джорджа Міда

Новий імпульс розвитку цього напрямку дала теорія Б.Ф. Скіннера, що розробив концепцію “оперантного біхевіоризму”.

Берхауз Фредерік Скіннер (1904-1990) закінчив Гарвардський університет, захистивши в 1931 р. докторську дисертацію. Протягом наступних п'яти років Скіннер працював у Гарвардській медичній школі, вивчаючи нервову систему тварин. Великий вплив на його наукові інтереси зробили дослідження Уотсона і роботи Павлова з формування і вивчення умовних рефлексів. Після декількох років роботи в Міннесотському університеті й в університеті Індіани Скін нер стає професором Гарвардського університету, де залишається до кінця життя. Він стає членом Національної академії наук, його роботи здобувають всесвітню популярність. Однак прагнення стати письменником приводить Скіннера до ідеї пов'язати дві його основні потреби - в науці й у мистецтві, що реалізуються в написаному ним у 1949 р. романі «Уолден-2». Тут він описував утопічне суспільство, засноване на розроблених ним принципах навчання.

Прагнучи переробити класичний біхевіоризм, Скіннер виходив насамперед, з необхідності систематичного підходу до розуміння люд ської поведінки. Він вважав за необхідне виключити з дослідження усі фікції, до яких вдаються психологи для пояснення речей, при чин яких вони не знають. До таких фікцій Скіннер відносив багато понять психології особистості (автономії, волі, творчості). З його по гляду, неможливо говорити про реальну волю людини, тому що вона ніколи сама не керує своєю поведінкою, що детермінована зовніш нім середовищем.

Однією з центральних ідей Скіннера є прагнення зрозуміти причини поведінки і навчитися нею керувати. У цьому відношенні він цілком поділяв розроблені Торндайком і Уотсоном погляди на соціогенетичну природу психічного розвитку, тобто виходив з того, що розвиток є научіння, що обумовлюється зовнішніми стимулами.

Від констатації Скіннер переходить до розробки методів цілеспря мованого навчання і керування поведінкою. А тому в психологію він увійшов у першу чергу як теоретик навчання, що розробив різні програми навчання і корекції поведінки.

Kpiм процесу навчання, біхевіористи вивчали і соціалізацію ді тей, придбання ними соціального досвіду і норм поведінки того кола, f якого вони належать.

Американський учений Джордж Мід (1863-1931), що працював у Чиказькому університеті, спробував врахувати своєрідність обу мовленості людської поведінки у своїй концепції, названій соціаль ним біхевіоризмом.

Дослідження етапів входження дитини у світ дорослих приве ли Д.Міда до думки про те, що особистість дитини формується в процесі її взаємодії з іншими. При цьому в спілкуванні з різними людьми дитина грає різні «ролі». Таким чином, її особистість є мов би об'єднанням різних ролей, що вона на себе приймає. Велике зна чення як у формуванні, так і в усвідомленні цих ролей має гра, у якій діти вперше вчаться приймати на себе різні ролі і дотримува тись визначених правил.

Великий інтерес представляють і дослідження асоціальної (агре сивної) і просоціальної поведінки, започатковані психологами цього напрямку. Теорія Долларда стверджує, що стримування слаб ких проявів агресивності (які виявились результатом минулих фрустрацій) може призвести до їх додавання і створити дуже сильну агресивність. Відповідно до цієї думки можливо, що усі фрустрації, що переживаються в дитячому віці, можуть призвести до агресив ності в зрілому віці. Сьогодні ця думка вважається спірною. Тим більше, що ряд дослідників вважають неможливість виховання і розвитку без яких-небудь фрустраційних ситуацій; підраховано, що щоденно кожна дитина дошкільного віку переживає близько 90 фрустраційних ситуацій у родині й у дитячому садку. Тільки неве лика, кількість цих фрустрацій призводить до агресивної поведінки.

Велике значення мають і роботи Ф. Летермана, А. Бандури й ін ших учених, присвячені коригуванню відхиленої поведінки.

Теорія особистості Курта Левіта та соціальна психологія

Значне місце у розвитку психологічної думки в післякризовий період займають праці німецького психолога Курта Левіна (1890— 1947), творчість якого склалася під впливом успіхів точних наук -фізики, математики.

Зацікавившись в університеті психологією, К. Левін намагався в цю науку внести точність і строгість експерименту, зробивши її об'єктивною й експериментальною.

Свою теорію особистості Левін розробляв у руслі гештальтпси хології, давши їй назву «теорія психологічного поля». Він виходив з того, що особистість живе і розвивається в психологічному полі от очуючих її предметів, кожний з яких має визначений заряд (ва лентність). Експерименти Левіна доводили, що для кожної людини Ця валентність має свій знак, хоча в той самий час існують такі предмети, що для усіх мають однаково привабливу чи відразливу силу. Впливаючи на людину, предмети викликають у ній потреби, що Левін розглядав як свого роду енергетичні заряди, що викликають напругу людини. У цьому стані людина прагне до розрядки, тобто задоволення потребу.

Левін розрізняв два роди потреб - біологічні і соціальні (квазіпотреби).

Потреби в структурі особистості не ізольовані, вони знаходяться в зв'язку одна з одною, у визначеній ієрархії. При цьому ті квазіпотреби, що пов'язані між собою, можуть обмінюватися енергією, що знаходиться в них. Цей процес Левін називав комунікацією заря джених систем. Можливість комунікації, з його погляду, цінна тим, що робить поведінку людини більш гнучкою, дозволяє їй вирішува ти конфлікти, переборювати різні бар'єри і знаходити задовільний вихід зі складних ситуацій. Ця гнучкість досягається завдяки складній системі дій, що заміщають, і формуються на основі пов'я заних між собою потреб. Таким чином, людина не прив'язана до визначеної дії чи способу вирішення ситуації, але може змінювати їх, розряджаючи напругу, що виникла у неї. Це розширює її адап таційні можливості.