Сторінка
2

Сучасні принципи побудови та завдання системи вищої освіти в Німеччині

Проблеми та перспективи розвитку вищої освіти сьогодні

У 1960 році лише 8% людей одного року народження почали навчання у вищому навчальному закладі, сьогодні кожен третій претендує на місце у вузах. Щоб задовольнити потреби молоді, почали будувати нові навчальні заклади, були впроваджені нові навчальні дисципліни, навчання більше орієнтується на майбутню професійну практику. Але ці заходи не могли іти в крок зі зростанням кількості студентів, це привело до того, що становище з вищою освітою розвивалося несприятливо, також і тривалість навчання є занадто довгою.

У 1997 році німецькі студенти вийшли на демонстрації з протестом проти умов навчання. Цей виступ сприяв усвідомленню суспільством великого значення науки і освіти для держави в XXI столітті, необхідності ґрунтовних реформ у системі освіти. Сьогодні уся Європейська спільнота вирішує проблеми функціонування вищої освіти у XXI столітті, академічної свободи, сприяння міжнародної мобільності, визнання дипломів, атестатів, глобалізації освіти, адаптації освіти до нових умов роботи, специфіки країн у сфері комплексної глобалізації.

У Німеччині усім цим проблемам приділяється величезна увага з боку держави, політичних лідерів, приватних спеціальних фондів сприяння фундаментальним дослідженням, програмам розвитку обдарованої молоді, висококваліфікованих кадрів. Атестат зрілості, або матура, дає право на вступ до наукової вищої школи. Але кількість абітурієнтів настільки зросла, що не для всіх, хто хоче навчатися у вищому навчальному закладі, є місце для навчання згідно з їх бажанням.

Федеральна структура Німеччини основним законом від 1949 року визначила основні принципові напрями розвитку науки і системи освіти, відповідальними за цей процес стали федеральні землі. Вони вирішували проблеми принципів побудови системи вищої освіти, її планування і фінансування.

Дві політичні події суттєво вплинули на розвиток освіти Німеччини - відновлення країни після світової війни і возз'єднання Західної і Східної Німеччини. Ці процеси вимагали інноваційних дій в реформуванні освіти. Велике реформування освіти відбувається на початку XXI століття в зв'язку з тим, що в 2005 році половина сьогоднішніх професорів піде на пенсію, а тисячі русистів Східної Німеччини поповнили армію безробітних, змушені терміново перекваліфіковуватись в зв'язку зі зменшенням попиту на російську мову як іноземну.

Після об'єднання Німеччини Комісія Федерації і федеральних земель розробила програми, спрямовані на координацію зусиль в галузі освіти і наукових досліджень, на взаємообмін інформацією між окремими землями.

Уже протягом тривалого часу ведуться дискусії про реформу системи вищої освіти, яка насамперед повинна скоротити тривалість навчання. Сьогодні студент до закінчення університету з одержанням професійної кваліфікації проводить у ньому в середньому приблизно 14 семестрів, тобто 7 років. У порівнянні з іншими країнами це занадто довго. Часто до початку навчання у вузі молоді німці завершують багаторічне виробниче навчання або відбувають службу в армії. Зумовлений цим пізній початок роботи за фахом є значним недоліком порівняно з претендентами з інших країн - особливо з точки зору постійно зростаючої міжнародної мобільності у межах Європейського ринку.

Вища освіта Німеччини охоплює 1,8 млн. студентів, 40 тис. професорів, 70 тис. викладачів з науковим ступенем. На 2010 р. очікується, що кількість абітурієнтів зросте на 25%.

В галузі наукових досліджень розробляються точні критерії для оцінки результатів, які забезпечують більшу їх транспарентність. Конкуренція стає важливим елементом у системі наукових досліджень.

Слід зазначити, що наукові організації Німеччини працюють в тісному співробітництві, відсутнє розмежування вузівської і невузівської, в тому числі промислової, науки. Це дозволяє уникнути дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не лише з одного наукового закладу в інший, але й, що є більш важливим, з наукових закладів, в тому числі вузів, до промислових фірм, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес впровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни.

Німецьку систему підготовки студентів неможливо порівняти з англо-американською. Щоб зробити німецькі університети привабливішими для іноземних студентів і збільшити шанси випускників для роботи за кордоном, університетам надається право присуджувати ступені бакалавра і магістра. Це відповідає Європейському контексту, де існує тенденція до універсалізації структури освіти з метою еквівалентності дипломів у межах європейського співробітництва.

Поступово відбувається реструктуризація системи вищої освіти і наукових досліджень. Крім створеного ще у сімдесяті роки загального вузу розвивається друга група в структурі освіти - спеціальні навчальні заклади. Спеціальні вищі школи не є аналогами спеціальних (професійних) вузів колишньої ФРН їх планують інтегрувати в якості відповідних факультетів в склад університетів, а спеціальні професійні вузи створювати або з професійних училищ (кращих з них), або з вищих технічних шкіл, що існували в НДР.

Система спеціальних навчальних закладів дає академічну освіту практичного напрямку, має модуляризовані цикли і курси, але спектри дисциплін мають обмежений характер. За останні 10 років відбулися значні кількісні і якісні зміни. Кількість "класичних" німецьких студентів зменшується, а кількість "неповнокурсників" постійно зростає. Мотивація студентів до навчання за неповнокурсною системою пов'язана з фінансовими й особистими проблемами. Для того, щоб запобігти нерівності в навчанні за двома різними системами, Наукова рада, яка була створена ще у 1957 р., пропонує транспарантне і чітке структурування кількості курсів, які обов'язково мають доповнюватись модульними системами і системами балів. Такі неповні курси існують у системі навчання різних країн світу і дають змогу студентам поєднувати роботу і навчання, допомагати родині і виконувати різні професійні обов'язки. Ця реформаторська ініціатива оцінюється як гнучка ланка між навчанням і роботою.

Ґрунтовно переробляються структура і зміст освіти, які мають відповідати вимогам суспільства, культурного й економічного життя, вирішуються кадрові питання в сфері наукових досліджень і освіти, відбувається диференціація структури кадрів відносно нових завдань і функцій (однакова квота для чоловіків і жінок, боротьба з утиском прав жінок, створення жіночих коледжів і університетів). Диференціація спрямована на збільшення гнучкості процесу навчання в університетах країни (нові форми навчання, курси з неповним тижнем введення мультимедійного і наукового підвищення кваліфікації), університетам надається максимальна автономія при регулярному оцінюванні якості викладання і досліджень.

Ще Вільгельм фон Гумбольдт, засновник Берлінського університету, проголосив принцип єдності досліджень і викладання, згідно з яким студенти під час навчання в університеті беруть участь у наукових дослідженнях. Ця концепція є моделлю розвитку особистості впродовж навчання, її залучення до наукової, творчої роботи.