Сторінка
2
· формування у дітей первинних навичок спілкування іноземною мовою;
· уміння користуватися іноземною мовою для досягнення своїх цілей, вираження думок і почуттів в реальних ситуаціях спілкування;
· створення позитивної установки на подальше вивчення іноземних мов;
· пробудження інтересу до життя і культури інших країн;
· виховання активно-творчого та емоційно-естетичного ставлення до слова;
· розвиток лінгвістичних здібностей учнів з урахуванням вікових особливостей у старших дошкільників;
· децентрація особистості, тобто можливість подивитися на світ з різних позицій.
Сучасні погляди на організацію навчального процесу у дошкільних закладах, що має здійснюватися на основі демократизації, гуманізації, гуманітаризації та варіативності, вимагають, щоб загальні дидактичні та спеціальні принципи комунікативно-орієнтованого навчання іноземних мов були уточнені і деталізовані. З цих позицій принципи дошкільного навчання англійської мови доцільно виділити у такому поєднанні:
—врахування мовленнєвого розвитку дітей;
—врахування переваги у дітей мимовільної уваги та пам'яті над довільною;
—врахування провідного характеру ігрової діяльності над іншими видами діяльності;
—зацікавленості та свідомості;
—використання рідної мови;
—мислиннєво-мовленнєвої активності;
—використання рольових ігор, моделювання ситуацій спілкування;
—інтерактивності (обов'язкової участі двох комунікантів), колективного характеру спілкування;
—наочності;
—індивідуалізації;
—розвиваючого навчання;
—нерозривної єдності навчання і виховання;
Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на заняттях іноземною мовою
Гра поряд із працею й навчанням – один з основних видів діяльності людини, дивний феномен нашого існування. Гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок, вносячи в зміст дозвілля нескінченні сюжети і теми. Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення гри в дитинстві: «У грі виявляється характер дитини її погляди на життя, її ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».
К.Д. Ушинський (1824–1871), автор теорії духовного розвитку дитини в грі, уперше висунув ідею про використання гри в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через гру до трудової діяльності. К.Д. Ушинський стверджував, що в грі з'єднуються одночасне прагнення, відчуття і уявлення.
По визначенню, «гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням».
У людській практиці гра виконує такі функції:
– розважальну (це основна функція гри – розважити, надихнути, розбудити інтерес);
– комунікативну: освоєння діалектики спілкування;
– самореалізації в грі як полігоні людської практики;
– терапевтична: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;
– діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;
– функцію корекції: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;
– міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;
– соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського гуртожитку.
Ігри мають чотири головні риси:
– вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності (процедурне задоволення);
– творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
– емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга;
– наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну послідовність її розвитку.
У структуру гри як діяльності органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреби в самоствердженні, самореалізації.
У структуру гри як процесу входять:
– ролі, узяті на себе граючими;
– ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;
– ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;
– реальні відносини між граючими;
– сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.
Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-рекреактивними можливостями. У тім і складається її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.
Деякі ігри створюються самими дітьми. Вони розрізняються по змісту (відображення побуту, праця дорослих, громадське життя); по організації, кількості учасників (індивідуальні, групові, колективні); по виду (гри, сюжет яких придумують самі діти, гри-драматизації – розігрування казок і оповідань)
Ідея використання ігрової поведінки на уроці одержала підкріплення з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якому людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація. У ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Природно, що при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різною: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.д. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри.
Психологами встановлено, що в грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей, закладається здатність оперувати образами дійсності, що, у свою чергу, створює основу для подальшого переходу до складних форм творчої діяльності. Крім того, розвиток уяви важливо саме по собі, адже без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність.
Великий вплив оказує гра на розвиток у дітей здатності взаємодіяти з іншими людьми. Відтворюючи в грі взаємини дорослих, дитина освоює правила і способи спілкування, здобуває досвід взаєморозуміння, учиться пояснювати свої дії і наміри, координувати їх з іншими дітьми.
Ігрові методи, як основа здійснення навчального процесу
Пріоритетність розвивальної, освітньої, виховної цілей навчання дошкільників іноземної мови у порівнянні з практичною метою зумовлює пріоритетність процесу навчання у порівнянні з його результатам. Це пояснюється тим, що сприятливі умови навчання, атмосфера «чарівної казки», урахування індивідуальних особливостей кожної дитини є важливішими, ніж якісні та кількісні показники його результатів.
Під час навчання дошкільників мовленнєва діяльність є і об'єктом, і засобом навчання. Модель оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю у процесі такого навчання передбачає рух від актів діяльності з використанням нерозділених на мовні елементи комунікативних блоків, через осмислення мовної структури знову до актів діяльності, але вже на іншому рівні.