Сторінка
2

Адаптація дітей до навчання

тривала психічна депривація;

соматична ослабленість дитини;

порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

порушення у формуванні так званих шкільних навичок – дидактогеній та дидаскалогеній;

емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:

Неправильні методи виховання в сім’ї.

Порушення відносин у школі в системі “учень – вчитель”, “учень – учні” .

Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

До помилок у сімейному вихованні відносять:

завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов’язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

виховання дитини за типом “кумир сім’ї”;

байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:

дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

порушення відносин дитини з однокласниками.

Серед індивідуальних причин виділяють:

невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

затримка психічного розвитку;

гіперактивність;

труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

несформованість мотивації учіння;

завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

підвищена чутливість нервової системи;

підвищений рівень тривожності в дитини;

агресивність;

замкнутість;

соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.

На думку А.Шмельова, стійка невідповідність школяра вимогам успішності й нормативам поведінки зумовлена емоційною дезадаптацією, джерела та причини якої полягають у недоліках навчальної діяльності або міжособистісних стосунках дитини у школі.

Ми звертаємося до аналізу емоційної дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку, бо на даному віковому етапі домінує саме емоційний компонент у структурі адаптаційних процесів. Цей вік пов’язаний із кризою семи років. У період кризи дитина переживає стан підвищеного психологічного напруження. Крім того, на момент вступу до школи та початковому періоді навчання зростає кількість невротичних реакцій, нервово-психічних і соматичних розладів порівняно із дошкільним віком. За даними Н.Самоукіної, “з початком навчання у школі у 67-69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страх, зриви, істеричні реакції, підвищена сльозливість, загальмованість тощо. Діти бояться вчитися, відчувають страх перед виходом до дошки, бояться низьких балів, приниження; бояться виявитися неспроможними, спізнитися на урок”.

Під емоційною дезадаптацією дітей молодшого шкільного віку вчені розуміють психічний стан, викликаний тривалим емоційним напруженням, який виявляється у зміні механізмів саморегуляції поведінки, зниженні продуктивності пізнавальних процесів, виникненні комунікативних проблем.

У першокласників емоційна дезадаптація виявляється у поведінкових симптомах як надмірна розгальмованість та загальмованість. Зрив механізмів гальмування та регуляції поведінки призводить до “моторно-розгальмованої поведінки” у дітей. Специфічною рисою таких дітей є надмірна активність, яка не має ніякої осмисленої мети та спрямованості, надмірна метушливість, короткотривала увага. Для таких учнів характерний слабкий контроль за виявленням почуттів, надмірна рухливість та прагнення привернути до себе увагу оточуючих.

Іншою формою викривлення гальмівних механізмів регуляції поведінки є психомоторна загальмованість. Такі школярі вирізняються помітним зниженням рухової активності, уповільненим темпом психічної діяльності, звуженістю діапазону та виявлення емоційних реакцій. У дітей спостерігається плаксивість, інертність, нерішучість, загальмованість, яка інколи доходить до ступору.

Емоційна дезадаптація виникає внаслідок довготривалого впливу на дитину травмуючої ситуації у сім’ї та школі, порушення стосунків із батьками, учителями та однолітками. Відтак дитина стає напруженою, тривожною, агресивною, конфліктною, у неї виникає комплекс неповноцінності.

І. Коробейников та Н. Лусканова виокремлюють такі ситуації, які зумовлюють виникнення емоційної дезадаптації учнів першого класу, як:

а) нездатність виконати навчальне навантаження;

б) вороже ставлення педагога;

в) зміна шкільного колективу;

г) неприйняття дитячим колективом.

Таким чином, вчені виділяють такі групи дітей з емоційною дезадаптацією, для яких характерні наступні особливості:

Перша група - гіперактивні діти. Вони характеризуються:

підвищеною рухливістю (на перерві запальні, бігають; дуже неспокійні та метушливі; беручи участь у грі, зовсім не володіють собою; під час уроку не слухають педагога, займаються зайвими справами, розмовляють, не докладають зусиль і нестаранно виконують шкільні завдання);

емоційною нестійкістю (недостатній контроль за емоціями, часта швидка їх зміна);

порушенням уваги (не можуть сконцентрувати увагу на певний час, виконуючи домашні і класні завдання, уникають довготривалого напруження думки і зусиль).

Друга група - тривожні діти. До неї належать учні з:

підвищеною емоційною нестійкістю (зайве хвилювання, напруженість поєднуються з високою збудливістю, підвищеною відповідальністю; хвилюються про те, як сприймають їх інші діти, уникають гіперактивних однокласників, рухливих ігор);

недостатньою продуктивністю в ситуації підвищеного стресу (навчаються старанно, але постійно потребують допомоги та контролю з боку вчителя, бояться будь-яких перевірок, хвилюються про те, чи цікавляться ними дорослі, чи люблять їх).

Дітям цього віку властиві психологічні особливості, які сприяють виникненню тривожності: підвищена емоційна чутливість до зовнішніх впливів та сильна зовнішня і внутрішня реакція на них; недостатньо розвинена довільність пізнавальної і, особливо, емоційно-вольової сфер; безпосередність сприйняття зовнішнього світу і обмеженість форм адаптивних реакцій; високий рівень наслідування та емоційного зараження; залежність від оцінок дорослих; низька здатність протистояти чужій думці. Тому саме в цьому віці тривожність може закріпитися як властивість особистості.

Третя група - діти з агресивною поведінкою. Вони характеризуються:

недовірою до нових людей, речей, ситуацій (не довіряють одноліткам; розмовляють з учителем лише наодинці, плачуть, коли отримують зауваження, будь-який успіх потребує величезних зусиль);

ворожістю (неслухняні, часто конфліктують з однокласниками, кричать, погрожують, застосовують силу).

Причинами агресивності є: страх бути травмованим, ображеним, ушкодженим. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею. Страхи спричинюють порушення у соціальних стосунках дитини і дорослих, які її оточують.