Сторінка
7

Морально-духовний розвиток і фізичне виховання вчителя

Контакт очей (візуальний контакт). Візуальний контакт виражає ступінь зацікавленості партнером, зосередженості на тому, про що він говорить. Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 відсотків часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах співрозмовника 5—7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.

У стосунках із дітьми візуальний контакт виконує функцію емоційного живлення. Відкритий, доброзичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Дитина найбільш уважна, коли дивляться їй прямо в очі, найкраще запам'ятовує те, що сказано в такі хвилини. Психологи помітили, що частіше дорослі дивляться дітям в очі, коли повчають, дорікають, сварять. Це породжує тривожність, невпевненість у собі, гальмує особистісний розвиток.

З дітьми, які не дивляться на співрозмовника, опускають очі або відвертаються, важче спілкуватися. Вони вражені глибоким відчуттям самотності. У навчанні й позаурочний час дітям потрібен не лише контроль, а й ласкавий погляд, підбадьорливий дотик дорослого, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі. Учитель повинен прагнути тримати в полі зору всіх учнів. Візуальний контакт є технікою, яку потрібно свідомо розвивати.

Міжособистісний простір.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується.

У процесі спілкування важливою є відстань: до 45 см — інтимна (спілкування близьких людей), від 45 см до 1 м 20 см — персональна (спілкування із знайомими людьми), 1 м 20 см — 4 м — соціальна (офіційне спілкування), 4—7 м — публічна (виступ перед аудиторією), а також розміщення співрозмовників (суперники сидять один навпроти одного, під час випадкової бесіди — навскісь за столом, друзі — поруч).

Володіння засобами невербальної комунікації сприяє досягненню зовнішньої виразності педагога, який повинен:

— навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку інших людей, розвивати вміння «читати обличчя», розуміти мову тіла, час, простір у спілкуванні;

— прагнути розширити власний діапазон різних засобів спілкування шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки;

— домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки було органічно пов'язане з внутрішнім переживанням як логічне продовження педагогічного завдання, думки й почуття вчителя.

Отже, на шляху до морально-духовного та фізичного самовдосконалення педагог має дотримуватися таких принципів:

Комплексність – необхідність відпрацьовувати всі елементи зовнішності в комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень одразу чітко будуть помітні недопрацювання в іншому аспекті. Наприклад, учитель, що дбає про свій зовнішній вигляд, отримує прекрасні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, майстерний макіяж тощо). Водночас, якщо він не володіє своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко зачарування вчителем розсіюється.

Індивідуалізація (індивідуальний стиль, імідж, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави, тобто все те, що відрізняє одного вчителя від іншого).

Самовдосконалення. Не зупиняючись на досягнутому, постійний крок уперед, до вершин майстерності.

Дотримання постійності у вияві ознак учительської зовнішності. Іншими словами, взявши на себе роль вихователя, педагог пам'ятає про це щохвилини і демонструє її через свою зовнішність незалежно від того, чи знаходиться він у безпосередньому контакті з учнями чи ні.

Дотримання професійної культури (інтелігентність, педагогічна етика, толерантність, педагогічний такт, емоційна стійкість, нездатність зашкодити психіці дитини поглядом, жестом, мімікою, тоном мовлення та ін.).

Концентричність. Передбачає, що кожне нове вміння, яке розвиває вчитель і яке поступово трансформується у звичку, має базуватися на попередніх знаннях, уміннях і навичках та перебувати у безпосередньому зв'язку.

Активність полягає в тому, що процес самовдосконалення — наслідок власної активності та ініціативи.

Цілісність — означає перехід від роботи з елементами із системними компонентами і системою в цілому. Вдосконалюючи складник зовнішності, вчитель паралельно вдосконалює техніку саморегуляції, взаємодії з учнями, застосовуючи набуті вміння на практиці. Це дає змогу підняти рівень педагогічної техніки в цілому, що, безумовно, вплине на рівень зростання педагогічної майстерності.

Єдність особистісного і дійового, що передбачає самовдосконалення в умовах певної діяльності особистості. Без цього неможливо отримувати нові імпульси розвитку (генеральна ідея педа­гогічної майстерності, за словами Е.С.Барбіної, — дослідника феномена педагогічної майстерності).

Перспективність — бачення близької і далекої перспективи, робота на завтрашній день, що стимулює сьогоднішню діяльність щодо самовдосконалення.

Вчитель-професіонал не лише учить інших, але і сам постійно вчиться, удосконалюючи майстерність. Якщо він не поповнюватиме свої знання, то настане час, коли нічого буде віддавати іншим. Не-переривчаста освіта, таким чином, є характерною особливістю педагогічної професії. Такі, на наш погляд, істотні особливості педагогічної професії. Уважний і прискіпливий читач небезпідставно відмітить, що ті особливості педагогічної професії, про які тільки що говорилося, властиві і представникам деяких інших професій. Так, гуманізм властивий і педагогові, і лікарю; багатофакторность діяльності — агрономові; віддаленість результатів діяльності в часі — лісоводові. Не випадково професію педагога порівнюють з багатьма іншими, наприклад, професією архітектора, садівника, артиста, інженера, капітана далекого плавання і тому подібне, підкреслюючи окремі межі і деякі особливості, в чомусь що їх зближують. Але це лише підтверджує думку про різносторонній і, між тим, — специфічному, самобутньому характері педагогічної діяльності. І всі ці порівняння є не що інше, як художній образ багатогранної професії педагога, вчителя.