Сторінка
12
У 1919–1920 рр., як і в попередній період, функціонування “Просвіт” здійснювалося в умовах бойових дій. До того ж, на території Правобережної України спостерігалася часта зміна влад, що не дозволяла швидко адаптуватися до нових реалій. Проте і за таких обставин сільські товариства охопили більшість населених пунктів регіону, спромоглися порівняно ефективно вести культурно-освітню роботу серед населення. Головну увагу вони звернули на позашкільну та дошкільну освіту, як найбільш занедбані. Серед форм діяльності “Просвіт” виділялися такі: відкриття книгозбірень, хат-читалень, шкіл, гімназій, різнопрофільних курсів, розповсюдження газет і журналів, організація читань, дитсадків, проведення шевченківських свят, вечорів української поезії та пісні, театральних вистав, хорів, концертів, відзначення Різдва Христового, Водохреща, Великодня та інших свят. Така діяльність була значущою для справи національно-культурного відродження України, духовного і патріотичного виховання сільського населення.
В умовах громадянської війни просвітницький рух опинився на вістрі політичних інтересів протилежних таборів. Уряди Української Народної Республіки спрямовували “Просвіти” на потреби визвольних змагань та культурно-освітнього виховання, більшовицька влада прагнула нейтралізувати і залучити їх на свій бік, інші учасники громадянської війни та інтервенції взагалі ставилися до них вороже. До честі просвітницького руху належить те, що, незважаючи на різні політичні підходи до його розвитку, він зумів у 1917–1920 рр. зберегти своє обличчя, призначення, залишитися вірним засадам українського національно-культурного відродження.
Поряд із ветеранами просвітницького руху в Правобережній Україні, такими як М.Василенко, С.Русова, І.Огієнко, К.Солуха, Ю.Сіцінський та іншими, які продовжували на цій ниві своє подвижництво у 1917–1920 рр., зросла молода плеяда їх соратників і послідовників з числа українців-патріотів. Із-поміж них варто назвати подолян Н.Бевзенко, М.Домбровську, В.Плінського, Д.Покритана, Платовського, П.Савуляка та ін.
З 1921 р. розпочався четвертий етап діяльності подільських “Просвіт”, для якого характерним є подальше розгортання діяльності як губернського товариства, так і інших осередків у краї в умовах більшовицької окупації. 1921 рік в історії діяльності просвітницьких осередків краю став першим роком спокійної і планомірної роботи. Радянська влада, прагнучи повністю підкорити і використати на свою користь “Просвіти”, на перших порах сприяла їх розвитку. У цей час просвітяни перейшли на зразковий статут, що передбачало надання товариствам державної допомоги. У цілому, станом на 1921 р. у Подільській губернії функціонувало біля 400 товариств.
З іншого боку, спроби радянської влади в перші роки свого існування підлаштувати “Просвіти” під свою ідеологію зазнали поразки. Незважаючи на політику більшовизації просвітницького руху, він і надалі продовжував виконувати роль провідника українського національно-культурного відродження. Не досягши своєї мети, радянський режим почав процес ліквідації “Просвіт”, у тому числі подільських, звинувативши їх в “українському буржуазному націоналізмі”, охрестивши їх “оплотом петлюрівщини”, відніс їх до свого “класового ворога”. У подальшому тоталітарна влада всіляко оббріхувала просвітницький рух, прагнула замовчувати його здобутки, розпочала політичні репресії. На Поділлі це виразилося у зменшенні кількості “Просвіт”. За офіційними даними, станом на 1 січня 1923 р. їх було 206, на 1 квітня – вже 185, а на 1 липня – жодного.
Таким чином, у діяльності Подільської “Просвіти” та інших просвітницьких товариств можна виділити такі етапи: І – 1906–1907 рр. – під час якого завдяки революції 1905–1907 рр. на Поділлі з’явилися перші просвітницькі осередки; ІІ – 1908–1914 рр., впродовж якого відбулося організаційне становлення, зміцнення і поширення просвітницьких товариств, а згодом їх занепад у зв’язку із початком Першої світової війни; ІІІ – 1917–1920 рр., коли відбулося відродження і перетворення подільських “Просвіт” в опору національно-визвольних змагань, урізноманітнилися форми і методи діяльності товариств, ускладнилися стосунки з українською, більшовицькою та окупаційною владою; ІV – 1921–1923 рр., в ході яких у регіоні здійснювалася тотальна більшовизація “Просвіт” та їх повна ліквідація радянською владою.
Уже в 1918 р. у м. Жванці Кам'янецького повіту завдяки організаторським зусиллям губернського комісара Г. Степури (1881-1939) було створено просвітницький осередок. Гурток молоді поставив виставу "Наталка Полтавка", а виручені кошти використали на заснування "Просвіти". До товариства увійшли практично всі освітяни Жванця та його околиць, місцеве духовенство, селяни. Наявність значної частини представників інтелігенції у складі осередку визначило його конкретні кроки щодо поширення просвіти серед мешканців містечка.
На шляху становлення осередку та початку його діяльності виникало багато проблем, зокрема однією із них стало забезпечення населення літературою і періодичними виданнями. Особливо не вистачало книг на сільськогосподарську тематику. Тому місцеві просвітяни у 1918 р. відкрили свою власну читальню. Щоб сформувати бібліотечний фонд і надалі його поповнювати, керівництво "Просвіти" звернулося до редакцій і видавництв із проханням надіслати їм по одному примірнику своїх видань. Згодом при товаристві була відкрита крамниця споживчого товариства "Дністер", яка реалізовувала переважно українську літературу.
У цей період просвітницькі товариства включали до свого складу відомих українських політичних та громадських діячів. Робилося це насамперед із метою розширення кола діяльності "Просвіт", а також їх популяризації серед населення. Так, 15 вересня 1918 р. відбулися збори Жванецької "Просвіти" ім. І. Стешенка Подільської губернії, на яких, враховуючи великі заслуги І.Огієнка у справі заснування університету у м. Кам'янці-Подільському, просвітяни обрали його своїм почесним і довічним членом, щоб він став для їхньої організації "порадником і авторитетним заступником, оборонцем". Разом із тим, рада товариства просила І.Огієнка вислати свої твори для поповнення читальні.
Крім того місцеві просвітяни опікувалися навчальними закладами містечка утримували дитячий садок, робили ремонт шкільних приміщень. При цьому частину коштів надавала адміністрація, а решту товариство отримувало від постановки вистав. Так, у вересні 1918 р. товариство регулярно ставило вистави, прибуток з яких, зокрема, передавали на ремонт 2-хкласовоїмісцевоїшколи. А 31 жовтня 1918 р. було виділено ще 1000 крб. на утримання дитячого садка, яким опікувалися місцеві просвітяни.
У цей же час просвітяни мали намір відкрити зимовий театр із просторим глядацьким залом, великою сценою, вбиральнями. З цього питання товариство вело переговори із місцевим домовласником А. Кізером. Просвітяни мали надію, що упродовж місяця буде відремонтоване приміщення і театральний сезон, під час якого будуть ставитися п'єси виключно українських авторів, розпочнеться у найбільш сприятливий час після закінчення сільськогосподарських робіт. Передбачалося запросити професійну трупу. Такі плани місцевих просвітян свідчили про те, що вони були неабияк зацікавлені піднесенням культурного рівня населення. Незважаючи на підтримку держави, на місцях окремі консервативні чиновники та інші представники гетьманської адміністрації негативно ставилися до роботи вже існуючих "Просвіт", а також до відкриття нових. Така реакція була спричинена тим, що діяльність деяких товариств виходила за межі їх статутів, а також вони здійснювали агітацію проти існуючого порядку. Адміністрація забороняла їм проводити заходи, відбирала у них приміщення, конфіскувала українознавчу літературу тощо. Тому прихід до влади Директорії УНР був сприйнятий просвітянами позитивно. Більш того, з приводу звільнення Києва від гетьманської адміністрації 22 грудня 1918 р. товариство «Просвіта" провело свято-маніфестацію. Приміщення осередку при цьому було урочисто прикрашене. Після закінчення у церкві служби Божої громадяни хресним ходом прибули до будинку «Просвіти», біля якого українською мовою відправили молебень. Після його закінчення відбувся військовий парад. Наприкінці свята просвітяни виголосили промови.