Сторінка
15

Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра

Спізнання навколишнього починається з відчуттів, сприймання. Тому головне завдання розумового виховання на першому році життя дитини зводиться до піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини - зору, слуху, смаку, нюху й дотику. З перших місяців життя немовляти дорослі прагнуть викликати в нього різні зорові, слухові й дотикові враження, привертаючи увагу до яскравих іграшок, брязкалець, предметів, що рухаються. Батьки дуже радіють, якщо вже до чотирьох місяців їхня дитина вміє розрізняти деякі предмети] (пляшечку з молоком і брязкальце) і по-різному на них реагувати, може відрізнити "чужих" від "своїх", повертає голівку і знаходить поглядом маму, яка стає збоку й кличе дитину. "Розумненьке росте", - кажуть у такому випадку. Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з розумними людьми ("З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним - то й свій загубиш"). А звідси й порада: "Мудрого шукай, дурного обходь". Саме такий обмін думками дуже потрібний в спілкуванні з малими дітьми, коли в них формуються уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовляння нею спочатку окремих звуків, згодом, з п’яти-шести місяців - складів: ма, ба, ла. Дитяче лепетання завжди викликає приємні переживання, як у дітей, так і дорослих.3 розвитком мовлення батьки справедливо пов’язують свої надії на добрий розвиток pозуму дитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, і навпаки ("Який розум, така й балачка", "Що з голови, то й з мислі"). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ здобути знання про дійсність опосередковано, а не тільки шляхом безпосереднього сприймання предметів або явищ високо цінить мову як основний засіб вираження самої сутності людини.

Збагнувши силу і значення емоційного і мовного розвитку дитини у розумовому вихованні, народна педагогіка завжди тримає його під постійним контролем. Оволодіння мовою дає можливість дитині

По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, будять увагу. У дітей змалку пам’ять особливо загострена. Вони охоче запам’ятовують усе те цікаве, що кажуть дорослі, - нові слова, назви, вирази, зв’язні розповіді тощо. Крім живого, безпосереднього ситуаційного спілкування з дітьми, у практиці розумового виховання дітей багато важить використання фольклору. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповідання, думи, байки, коломийки, частівки, прислів’я, приказки, сміховинки.

Залучення дитини до світу мови через пісню, спочатку колискову, має велике педагогічне значення. Для українських народних пісень характернa висока художня досконалість, влучність епітетів і метафор, милозвучність, вони закладають надійний фундамент для вироблення мовного слуху дитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього світу, всіляко заохочують її до самостійної розумової діяльності.

Чільне місце в розумовому вихованні посідає казка, яка широко відкриває двері в навколишній світ, примушуючи нуртувати мислення дитини. Казка вчить логічно послідовно викладати думки ("Гарна пісня ладом, а казка - складом", "Казка від початку починається, до кінця читається, в середині не перебивається"). Казки цікаві за змістом, привабливі своєю образною мовою, високим емоційним зарядом. "Казка, гра, фантазія, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень . Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів,що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови. Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казкових образів. П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного".

Механізм психолого-педагогічної дії казки на розумовий розвиток дитини яскраво, глибоко й переконливо розкрив ще Панас Мирний. Щоб забавити дитину, почне їй "баба казочку про рябеньку курочку або про горобця - доброго молодця, - читаємо в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" - Чіпка слухає і дума: "І чого отой дід з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?. І чому тій билині не поколихати горобця - доброго молодця?!"

Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його з роду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки - і само собі міркувало, дивувалося . В казці звірі та птиці те саме і так само говорять, як і люди . А так - птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають . І ніхто не знає, що вони кажуть ." А добре б - дознатись: що то каже скотина, як іде ревучи з поля додому? яку пісню співає пташка у лузі?. І чого одні пташки так гарно щебечуть, а от горобці тільки цвірінькають?! І про що то розмовляє травиця між собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками?."

Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом лягали на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою . Глибоко западали вони у його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою - з самого споду до верху . Як рій той, гули в дитячій головоньці, як завірюха, крутились, вихрились . Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка - поки не засягали усього світа!"

Дійовим засобом, навчання у народній педагогіці виступають народні прислів’я. Прислів’я і приказки діти чують від дорослих і легко їх запам’ятовують. Народні афоризми випромінюють світлий розум і життєвий досвід трудящих, високий злет людської думки. Безпосереднє засвоєння прислів’їв і приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитині подивитися на предмети зіркими очима народу та висловити своїм влучним словом, вірним духу народної мови. Звичайно, не всі прислів’я і приказки зрозумілі дітям. Та головне, щоб золота перлина народної думки міцно закарбувалась у дитячій голівці, а повне її розуміння неодмінно прийде трохи пізніше. "Прислів’я тим саме й добре, - резюмує К.Д. Ушинський, - що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно "коротше від пташиного носа", є дещо, що дитині слід зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу". Головне призначення розумового виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси.