Сторінка
11
вивчення особистості учнів, встановлення рівня вихованості;
переконання учнів в об'єктивності даної їм вчителем оцінки;
організація самооцінки в діяльності і в порівнянні себе з іншими;
виховання моральної свідомості й осмислення власної поведінки;
залучення до колективного самовиховання моральної якості, що формується;
індивідуальне самовиховання;
Дотримання такої системи дозволяє формувати громадську думку з приводу моральних проблем, що виникають у класі, виявляти рівень вихованості класного колективу та обирати раціональні методи й прийоми його виховання. Водночас важливо, щоб будь-які педагогічні досягнення з діагностики, корекції особистості учня були також відомі батькам і, при необхідності, вчителям-предметникам, у яких з учнями склалися конфліктні взаємини. І класний керівник, і вчитель-предметник, передбачаючи будь-які виховні заходи, мають виходити з індивідуальних психофізіологічних особливостей, потенційних можливостей конкретного учня. Батьків про це обов'язково треба інформувати, стежити за тим, щоб вимоги до дитини в колі сім'ї були адекватними до шкільних.
Щоб адекватно оцінювати вчинки дітей, усвідомлювати мотиви, що спонукають їх до певних дій, класний керівник має систематично й терпеливо навчати батьків мистецтва виявлення індивідуальних особливостей своїх дітей, свідомо порівнювати їх з типологічними рисами, характерними для певного віку. Чому, наприклад, в одних дітей складаються чудові взаємини з ровесниками, а в інших — ні? Щоб відповісти на це запитання, важливо спонукати батьків до бесід з дітьми, щоб вони могли цікавитися контактами своєї дитини. При цьому їм необхідно з'ясувати форми та зміст таких взаємин. Чи підкоряється дитина своєму товаришеві або намагається ним керувати? Можливо, їхні взаємини є рівноправними? Наскільки вони поважають (не поважають), користуються авторитетом одне в одного? Яким чином розв'язуються конфліктні ситуації в їхніх взаєминах? Який характер суперечок між дітьми?
Вивчення батьками особливостей характеру дитини, постійне спостереження за її поведінкою, взаєминами з братом чи сестрою можуть допомогти в розумінні процесу формування стосунків власної дитини з оточуючими. Чи виявляє вона співчуття, чуйність та сердечність, чи готова подати допомогу своєму товаришеві? Можливо, дитина погодиться допомогти тільки після співбесіди з нею.
Особливо коректного ставлення погребують «важкі» діти, у сім'ях яких не вистачає тепла, взаєморозуміння, елементарної довіри У стосунках. Це ускладнює процес формування громадянської свідомості і власної поведінки дітей. Практично підліток повторює дії, вчинки, лихослів'я своїх батьків, навіть не усвідомлюючи такого наслідування.
З метою оптимального визначення можливостей впливу на "важкого" учня через сім'ю класному керівникові необхідно ретельно вивчити об'єктивну та суб'єктивну обстановку у сім'ї: де, ким і як працюють батьки, склад сім'ї, як впливають на "важкого" учня інші члени сім'ї, який спосіб життя веде сім'я, як проводить дозвілля і відпустку, який морально-психологічний клімат у сім'ї, яке ставлення до старших і молодших членів сім'ї, які побутово-матеріальні умови, рівень здатності батьків позитивно впливати на дитину тощо. Це можна зробити за допомогою згадуваних анкет, в процесі довільного спілкування з батьками, під час відвідування учня вдома.
Особливого педагогічного такту вимагають від класного керівника і бесіди з батьками про наслідки діагностування емоційних станів, емоційних почуттів учнів та їх характеристика за зовнішніми проявами.
У своїй діагностичній практиці класний керівник може використовувати комплекс різноманітних методик. Добір їх залежить і від конкретної ситуації, емоційного стану вихованця, педагогічної і мети.
Все це має велике значення при організації корекційного впливу і на учнів. Під педагогічною корекцією ми розуміємо здійснення профілактики небажаних, негативних форм поведінки, переорієнтацію моральних орієнтирів школярів, схильних до асоціальних проявів, а також створення оптимальних можливостей і умов для морального розвитку дитини у межах норми.
Вихідним принципом обґрунтування мети й завдань педагогічної корекції, а також засобів їх досягнення, є єдність діагностики та корекції неадекватної поведінки учня. Завдання педагогічно доцільної корекції можуть бути правильними за умови повної, об'єктивної діагностики, оцінки потенціальних можливостей та індивідуальних особливостей дитини. При цьому класному керівникові слід пам'ятати, і що його корекційні педагогічні зусилля мають бути спрямовані не на встановлення симптомів тих чи інших зовнішніх проявів у поведінці учня, а на виявлення причин, що їх зумовлюють.
Як пропагувати серед батьків необхідність корекції асоціальних проявів у поведінці дитини? Спеціалістами визначено три види психолого-педагогічної допомоги: лекційно-просвітницьку, консультаційно-рекомендаційну і власне корекційну діяльність у формі групової або індивідуальної корекції.
Лекційно-просвітницька робота здійснюється педагогом серед батьків і вчителів-предметників. Як правило, вона передбачає з'ясування базових фактів поведінки дитини певної вікової категорії, основних вікових психолого-педагогічних закономірностей її розвитку, типових критичних ситуацій, труднощів і проблем кожного вікового періоду, а також загальних рекомендацій щодо їх усунення. Така робота, на жаль, не передбачає конкретної індивідуалізації труднощів, певних вад у поведінці учня, не враховує повною мірою своєрідності соціальної ситуації розвитку дитини. От чому така форма може бути досить ефективною переважно при здійсненні профілактичної роботи серед батьків.
Консультаційно-рекомендаційна робота педагога з батьками учнів, схильних до асоціальних проявів у поведінці, ґрунтується на діагностиці характеру та причин труднощів, які переживає учень у зв'язку з дотриманням норм та правил поведінки, із взаєминами з однолітками, дорослими. Ця форма роботи передбачає вироблення педагогом певних рекомендацій щодо впливу на дітей в умовах сім'ї, які батьки разом з педагогом обов'язково враховуватимуть і постійно виконуватимуть.
Третьою, найбільш копіткою та громіздкою, є власне корекційна діяльність класного керівника, яку він здійснює разом з групою вихованців або з окремим учнем при активному сприянні батьків. Така робота вимагає від класного керівника певних психолого-педагогічних знань, нервового напруження, педагогічного такту, уміння об'єктивно аналізувати й оцінювати здобуті результати. Педагог має не лише знати, а й доцільно використовувати певні методи, методики, прийоми.
Основне призначення корекції — сформувати в учня бажання набути певних навичок, що дозволять йому контролювати свої дії. Щоб привчити дитину в умовах школи і сім'ї виконувати певні дії, треба зробити батьків не лише спільниками класного керівника, а й своєрідними асистентами. Для цього він роз'яснює батькам суть поведінкового тренінгу їхніх дітей, що підлягає в засвоєнні такої техніки: демонстрація зразків, що мають завчити діти; інструктування дітей, пояснення їм у вербальній (словесній), письмовій, символічній формах того, що являє собою певна поведінкова реакція і чому її повинна вивчити дитина; вправи, що необхідні для набуття й зміцнення нових поведінкових форм, реакцій; контроль за принципом зворотного зв'язку як інформування класного керівника і батьків про досягнуті результати. При цьому важливу роль відіграє самоконтроль, саморегуляція дитини. Особливо це важливо пам'ятати при корекції поведінки імпульсивних, гіперактивних, неорганізованих учнів.