Сторінка
5

Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства

Під терміном "соціально-педагогічний патронат сім'ї" передбачається система гуманітарних послуг і заходів, спрямованих на полегшення пристосування сім'ї та її членів до вимог суспільства, допомогу у вихованні дітей, подолання та профілактику міжособистісних конфліктів у родині, захист прав дітей.

У документі визначено мету соціально-педагогічного патронату сім'ї, основні завдання, які полягають в організації цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її психолого-педагогічних та соціальних проблем; формуванні соціально-педагогічної компетенції сім'ї; забезпеченні всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формуванні в неї моральних норм та створення умов для її соціалізації; наданні комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; здійсненні допомоги у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо. Крім того, розкрито основні функції соціального педагога, окреслено зміст та форми роботи з дітьми та родиною.

Соціальний педагог у дошкільному навчальному закладі - новий тип педагога. Він допомагає вихованцю зрозуміти навколишній світ, піклується про формування моральних, загальнолюдських цінностей, аналізує процес формування особистості, як соціальний процес, процес розвитку її нахилів та здібностей.

Соціальний педагог може стати посередником між Центрами розвитку дітей з особливими потребами та дошкільним навчальним закладом, створювати сприятливе розвивальне навчально-ігрове середовище для дітей з особливими потребами, забезпечувати умови для проведення спільних занять із здоровими дітьми в ДНЗ, задовольняючи освітні потреби всіх дошкільників, сприяти ефективному співробітництву педагогів, батьків та фахівців різного профілю.

Таким чином, діяльність соціального педагога дошкільного навчального закладу може здійснюватись за такими напрямами:

педагогізація соціально-культурного середовища мікрорайону;

здійснення соціально-педагогічного патронату дітей мікрорайону, які не відвідують дошкільний навчальний заклад;

забезпечення педагогічного всеобучу батьків та інших членів родини (дідусів та бабусь), опікунів, прийомних батьків, усіх, хто причетний до виховання дітей;

допомога родині у вихованні дітей відповідно до запитів батьків та особливостей виховання в конкретній родині;

організація змістовного дозвілля дошкільнят в ДНЗ та мікрорайоні;

робота з попередження насильства в сім'ї над дітьми та робота з дітьми, які зазнали насильства;

робота з дітьми з особливими потребами та їхніми батьками, створення сприятливого навчально-розвивального інклюзивного середовища;

супровід процесу адаптації дитини та батьків до дошкільного навчального закладу;

визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі;

посередницька роль у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону.

Після дитячого садку дитина потрапляє у школу. На цьому етапі розвитку людини дитина вже має свій характер і вміє його проявляти. Вона частково усвідомлює своє місце у світі. Не всі діти у цьому віці можуть за себе "постояти", гарно себе відчувати поряд з іншими, за відсутності поряд батьків та близьких людей. Тому досить часто виникає дезадаптація.

Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання - одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги.

Навчально-виховна практика свідчить про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень останнім часом значно зросла і продовжує збільшуватися. За узагальненими даними 25-30% дітей не справляються з опануванням соціальної ролі учня.

Проблема визначення феноменології соціальної та шкільної дезадаптації підлітків і вибору доцільних стратегій соціально-педагогічної та психологічної підтримки дезадаптованих школярів набирає все більшої актуальності і потребує детального вивчення та аналізу.

Явище протилежне адаптації - дезадаптація - трактується науковцями як процес, пов'язаний з переключенням з одних умов життя й відповідно, звиканням до інших.

Вчені Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.Н. В'юнков, І.Ф. Дємєнтьєва, Р.В. Овчарова, Н.Ю. Максимова, Л.В. Дзюбко та ін. доводять, що діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні, причому вже на ранніх його етапах.

Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани, проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні, медико-біологічні, патохарактерологічні та соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому.

Однак, під час дослідження шкільної дезадаптації звертається увага на окремі аспекти цього явища, наприклад, стомлювання, поведінкові порушення, неуспішність і труднощі у навчанні, без достатнього урахування всього комплексу соціальних та психолого-педагогічних механізмів, які визначають зміст і спрямованість дезадаптаційного процесу, і знання яких дає змогу моделювати адекватні стратегії подолання дезадаптації в шкільному віці.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища.

Не варто плутати шкільну дезадаптацію з соціально-психологічною. Поняття "соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.