Сторінка
2

Харчування в умовах автономного існування

Насамперед корені та бульби рослин, дрібних тварин можна приготувати прямо на гарячому вугіллі вогнища, попередньо обмазавши їх глиною. Дрібних тварин так само можна підсмажити на вертелі не знімаючи шкурки чи пір'я. Після приготування шкурку просто обламують і тушку вичищають від нутрощів.

Дуже зручним способом є приготування їжі під вогнищем. Для цього викопують ямку глибиною 30-40 см, вистеляють її зеленим листям або травою, кладуть м'ясо, коріння, накривають листям і засипають їх шаром піску завтовшки 1-2 см. Через 30-40 хв після того, як над ямкою розвели вогнище, їжа готова до вживання.

Можна смажити м'ясо на розпеченому камінні, попередньо накривши його травою, листям, а потім засипавши камінь шаром землі або піску. До речі, при приготуванні в такий спосіб молюсків їх не слід вкривати листям або травою.

Легко зварити їжу, якщо, звичайно, є шматок фольги. Треба викопати неглибоку ямку, застелити її фольгою, залити водою і додати наявні продукти. Розпечене на вогнищі каміння слід занурювати в цей імпровізований казанок доти, поки вода не закипить. За 30-40 хв такої процедури їжа буде готова.

Забезпечення водою в умовах автономного існування

Відшукати джерело води в умовах помірного клімату дуже просто. Інша річ — забезпечення водою в зонах з посушливим кліматом (степи, пустелі). Проте іноді навіть у лісі знайти природні джерела води досить важко. У цьому разі слід натягти на гілку дерева з густим листям пластиковий пакет (якщо він є) і туго зав'язати. Волога, що випаровується листям, конденсуватиметься в пакеті і за добу в такий спосіб можна отримати до літра питної води.

Воду з джерел, струмків, гірських і лісових річок можна пити сирою. Але перед тим як напитися з водойм зі стоячою водою або навіть калюж, воду слід хоча б механічно очистити. Для цього можна зробити найпростіший фільтр з кількох шарів бинта і бляшанки, у денці якої пробити кілька отворів. Якщо водойма більш-менш великих розмірів — на відстані 40-50 см від урізу води потрібно викопати неглибоку ямку, яка поступово наповниться чистою водою.

Для знезараження води крім кип'ятіння використовують спеціальні хімічні препарати, які повинні бути в аварійному запасі — це панто-цид, йодин, холазол та ін. Відомий ще метод, який запропонував наприкінці XIX ст. німецький ботанік Негелі. Для знезараження води достатньо на 2-3 год покласти в неї срібний предмет. Бактерицидна дія срібла у 1750 разів перевищує дію карболової кислоти і у 3,5 раза перевищує дію сулеми. Вважається, що антимікробна дія срібла набагато перевищує дію багатьох антибіотиків; воно знищує навіть антибіотикостійкі штами мікроорганізмів. Оброблену сріблом воду можна зберігати тривалий час.

Запаси води, навіть в умовах пустелі, можна поповнювати за допомогою найпростішого сонячного дистилятора. Основними складовими такого дистилятора є пластикова плівка і бляшанка. У піску викопують яму діаметром близько 60-80 см і глибиною 40 см. На дно ями ставлять бляшанку і накладають в яму гілки верблюжої колючки, інші свіжі рослини, які можна знайти поряд. Зверху яму накривають пластиковою плівкою так, щоб вона провисала. На середину плівки кладуть камінь або насипають пісок для того, щоб утворилася воронка з вершиною до бляшанки. За добу з допомогою такого дистилятора можна отримати до літра питної води.

За умови обмежених запасів води у спекотному кліматі важливо знизити потовиділення, під час якого людина втрачає значну кількість води і солей. Найпростішим способом запобігання цьому є облаштування сонцезахисних тентів, зниження рівня фізичної активності вдень тощо.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. — К Либідь, 1995.

3. Волович В.Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. — М Мысль, 1983.

4. Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

5. Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. — М Медицина, 1988.

6. Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К МАУП, 2000.

7. Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К Знання, Л Вид-во ЛБК НБУ, 1999.

8. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

9. Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв'язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.

10. Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М.Д. Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.

11. Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К МАУП, 1997.

12. Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. — К МАУП, 1999.

13. Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров'я людини та екологія. — К Здоров'я, 1995.