Сторінка
2

Завдання і форми організації виробничого навчання

Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти розробляються Міністерством освіти і науки України. Згідно з Міжнародною стандартною класифікацією професій 1988 року (ISCO-88) в Україні затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня 1995 року Класифікатор професій.

Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу — вищі професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.

Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 навчально-виробничих майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць. Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали дві і більше споріднених або суміщених спеціальностей.

Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення та безробітних.

Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання підприємництву, менеджменту, що сприяє самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу.

Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.

Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних завдань.

Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів, розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до самоосвіти.

Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.

Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.

Зміст професійно-технічної освіти і завдання виробничого навчання

Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.

Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для певної професії і кваліфікації.

Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю праці. Оволодіти робітничою професією — значить навчитися виконувати всі типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.

Основними завданнями виробничого навчання є:

формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;

розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;

оволодіння професійною майстерністю.

Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт.

Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу.

Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії.

Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь.

Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили.

Література

1. Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. — 149 с.

2. Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.: Экономика, 1974. — 191 с.

3. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

4. Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

5. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980. — 343 с.

6. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.: Экономика, 1976. — 76 с.

7. Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

8. Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. — 116 с.

9. Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

10. Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. — 302 с.