Сторінка
3

М’язова діяльність і робоча поза працівника. Статична і динамічна робота. Фізіологічні відмінності між ними

Найбільш доцільною з фізіологічного боку є змінна поза стоячи—сидячи, яка забезпечує меншу втому працівника в зв’язку з чергуванням навантажень на різні групи м’язів. Висота робочої поверхні в цьому випадку повинна становити 950—1050 мм, а зона роботи за фронтом і за глибиною відповідати робочій зоні при робочій позі сидячи.

Зміна робочих поз передбачає необхідність дотримання таких вимог:

зберігати однакове положення працівника відносно робочої поверхні;

забезпечувати однаковий кут зору і розміщення рук;

створювати необхідні умови для переходу від однієї пози до другої.

Для зменшення статичних навантажень необхідно:

обмежити до мінімуму виконання роботи в незручній позі корпуса і кінцівок;

виключити тривале виконання роботи в положенні, коли руки розведені в сторони, підняті вгору, витягнуті вперед;

обмежити час утримання інструменту, матеріалу, перенесення вантажу;

обмежити час нерухомого положення у процесі виконання роботи або при повільних робочих рухах.

Організація та планування робочого місця

Раціоналізація робочої пози здійснюється стосовно конкретного робочого місця і змісту праці.Робоче місце — це оснащена необхідними технологічними засобами зона, в якій відбувається трудова діяльність одного працівника або групи працівників, які виконують одну роботу або операцію.

Робоче місце поділяється на робочу зону і допоміжний простір. Робоча зона — це частина тримірного простору, обмежена рамками досяжності рук у горизонтальній та вертикальній площинах з врахуванням повороту працівника на 180° і переміщенням його вправо-вліво на один-два кроки. Саме в робочій зоні знаходяться знаряддя праці, які постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщені предмети, які використовуються рідше. Робоча зона умовно поділяється на зону максимального досягання і зону оптимального досягання. Зоною максимального досягання (в горизонтальній і вертикальній площині) називається простір, обмежений уявною дугою, яку описує витягнута рука працівника при кругових рухах у плечовому суглобі. Простір, обмежений уявною дугою, яку описують пальці руки у горизонтальній або вертикальній площині при кругових рухах у ліктьовому суглобі, називається оптимальною зоною досягання. Зони досягання визначаються для поз стоячи, сидячи.

Організація робочого місця передбачає його планування, устаткування і створення сприятливих умов праці. При цьому враховуються антропометричні (зріст людини, довжина її рухових ланок), біомеханічні (траєкторія рухів, зона досягнення), психофізіологічні (зона обзору, характер сигналів, що надходять, і розташування приладів; моторні дії і розміщення органів керування) і санітарно-гігієнічні (створення сприятливих умов виробничого середовища та організація відпочинку) вимоги. (Біомеханіка — наука, яка вивчає рухи людини з урахуванням законів механіки рухового апарату).

Раціональне планування робочого місця має забезпечити найкраще розміщення знарядь і предметів праці та оргтехніки. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи. Важливо передбачити також можливість змінити робочу позу, тобто положення корпуса, рук, ніг. Проте слід виключати або мінімізувати всі фізіологічно неприродні та незручні положення корпуса, такі як:

нерухоме положення стоячи;

постійне або часто повторюване положення з кутом нахилу спини, який перевищує 15°;

зігнуте положення з поворотом корпуса тіла або положення напівсидячи;

часто повторюване положення з опорою на одну ногу;

витягування вперед або розведення рук протягом тривалого часу.

Фізіологічна раціоналізація і планування робочих місць, правильно визначені розміри робочої зони сприяють зменшенню м’язових напружень працівника і створюють умови для нормальної робочої пози, що зрештою зменшує втому і підвищує продуктивність праці.

Література

1. Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. — 149 с.

2. Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.: Экономика, 1974. — 191 с.

3. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

4. Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

5. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980. — 343 с.

6. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.: Экономика, 1976. — 76 с.

7. Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

8. Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. — 116 с.

9. Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

10. Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. — 302 с.