Сторінка
2

М’язова діяльність і робоча поза працівника. Статична і динамічна робота. Фізіологічні відмінності між ними

Зручність робочої пози залежить від положення центра ваги тіла, площі опори і тонічних напружень м’язів. Регулюється поза нервовими імпульсами домінуючого рефлексу і постійно змінюється у процесі праці.

Найпоширенішими у процесі праці є пози стоячи і сидячи.

Робоча поза стоячи більш втомлива, ніж сидячи. На одну й ту саму роботу вона вимагає на 10 % більше затрат енергії працівника. Це зумовлено тим, що площа опори у позі стоячи менша, ніж в позі сидячи, а центр ваги міститься вище, що вимагає для її підтримання певного напруження м’язів навколо суглобів, тоді як у позі сидячи стійкість тіла висока. Проте тривале перебування працівника в незмінній, навіть і раціональній, позі втомливе, оскільки статично напружені одні й ті самі м’язові групи. Так, під час роботи стоячи велике статичне навантаження припадає на м’язи ніг, спини, таза, яке значно зростає під час підняття та перенесення вантажу. Постійне перебування в позі стоячи призводить до підвищення артеріального і венозного тиску крові, розширення вен на ногах, пошкодження ступнів, викривлення хребта. Під час роботи сидячи нижня частина корпуса розслаблена, а основне статичне навантаження припадає на м’язи шиї, спини, таза, стегон. Неправильна поза сидячи може викликати застій крові в ногах, а за великого обсягу роботи для пальців рук — запалення суглобів.

Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так, робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний обзір робочої зони, переміщення, доступність до віддалених органів керування, можливість розвивати великі м’язові зусилля. У позі сидячи забезпечується найбільша точність і швидкість рухів.

Вибір робочої пози

При розв’язанні практичних завдань щодо раціоналізації робочої пози необхідно враховувати такі фізіологічні вимоги:

зменшувати статичні напруження м’язів;

розподіляти статичні напруження так, щоб основна їх частина припадала на потужніші м’язи;

більше використовувати робочі пози сидячи та змінну.

Однак вибір робочої пози залежить від багатьох факторів, врахування яких і визначає її раціональність у конкретних виробничих умовах. Основні з них — маса оброблюваної деталі, зусилля, розміри робочої зони, співвідношення між висотою робочої поверхні і зростом працівника, точність рухів, особливості трудового процесу, які зумовлюють рухливість під час роботи.

Так, роботи, які вимагають значних м’язових зусиль і рухів з великою амплітудою, швидше виконуються стоячи. За малого діапазону рухів, невеликих зусиль і точних дій більш доцільна поза сидячи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИБОРУ РОБОЧОЇ ПОЗИ

У разі обслуговування обладнання стоячи працівникові найбільш зручно виконувати роботу при злегка нахиленому корпусі вперед.

Кут нахилу не повинен перевищувати 10—15°, оскільки при більшому нахилі зростають статичні напруження. Оптимальні розміри робочої зони при цьому становлять: за висотою — 1000—1600 мм; за фронтом —550 мм; за глибиною — 350 мм. Для працівника, який виконує роботу стоячи, слід також передбачити на робочому місці сидіння для короткочасного відпочинку під час перерв у роботі.

Зручність робочої пози сидячи визначається оптимальними висотою і глибиною робочої поверхні, наявністю простору для ніг, опорою для рук, можливістю регулювання спинки сидіння за висотою. Раціонально спроектоване робоче крісло створює опору для корпуса працівника, забезпечує достатню рухливість у роботі і рівномірний розподіл маси тіла. Оптимальні розміри робочої зони при роботі сидячи становлять: за висотою — 600—1200 мм; за глибиною — 500 мм; за фронтом — 500 мм від центра сидіння. Якщо працівник виконує дрібні і точні рухи з незначними зусиллями (до 1 кг), то зона роботи повинна мати за висотою — 800—1000 мм, за фронтом — 500 мм; за глибиною — 200—400 мм від центра сидіння. Простір для розміщення ніг працівника характеризується такими вимірами: висота — не менш як 600 мм, ширина — 500—600 мм і глибина — 450—550 мм.

Фізіологічна оцінка робочої пози враховує також і положення рук у процесі праці. Наукою встановлено, що найсприятливіші умови для роботи м’язів, кровообігу створюються тоді, коли кут відведення і кут згинання в плечовому з’єднанні становить 5—15°, а кут згинання у ліктьовому з’єднанні 70—90°. Це означає, що виключається робота з широко розставленими ліктями і витягнутими далеко вперед руками як незручна, недоцільна, втомлива, з великими затратами енергії.