Сторінка
3

Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності

Перший етап – прогноз стихійного лиха після його попередження й організація робіт зі зниження можливих наслідків надзвичайної ситуації; були створені постійні надзвичайні комісії (ПНК), приведені в готовність органи ЦО.

Другий етап – проведення рятувальних і інших невідкладних робіт у ході повені; був уведений надзвичайний стан і почалася евакуація дітей і дорослих з місць, що знаходилися під загрозою затоплення; у рятувальних роботах брали участь тисячі людей і сотні одиниць техніки, плаваючи транспортери з передислокацією від 100 до 400 км. Було перевезено тисячі тон різних вантажів, вивезене і врятовано тисячі осіб.

Третій етап – організація і проведення ремонтно-відновлюваних робіт; у задачу третього етапу входило забезпечення постраждалого населення житлом, розгортання об'єктів соціальної сфери, мереж тепло, енерго і водопостачання до зимових холодів, збирання та збереження врожаю сільськогосподарських культур, забезпечення кормами тварин; були визначені конкретні задачі міністерствам і відомствам, джерела фінансування заходів щодо відновлення і будівництва об'єктів народного господарства в області.

Приведені як приклад дані про два типи надзвичайних ситуацій – землетрусі і повені, свідчать про те, що ліквідація наслідків завжди вимагає величезної напруженості відповідних сил і засобів, значних матеріальних витрат, що, в основному, повинні бути спрямовані на порятунок життя і забезпечення життєдіяльності потерпілих і відновлення зруйнованих у ході катастрофи об'єктів, будівництво житла, комунікацій і інших об'єктів.

Більшість сучасних технологій пред'являють надзвичайно високі вимоги до якості праці. Збільшується ціна помилок із зростанням складності технологічних процесів, тому навіть незначні відхилення самопочуття працівника від необхідної норми можуть привести до значного економічного і соціального збитку. Загальні розміри витрат збільшуються через ріст вартості устаткування, підвищення кваліфікації і, відповідно, росту цінності робочого часу. При цьому підвищена захворюваність і скорочення періоду повноцінної трудової активності, викликані негативним впливом факторів природного та антропогенного походження на здоров'я людини, можуть приводити до істотного збільшення прямого і опосередкованого збитку.

Величезні економічні втрати суспільства пов'язані з захворюваністю, травматизмом на виробництві й у побуті, з тимчасовою втратою працездатності й інвалідністю. Ці економічні збитки складаються з ряду компонентів, основними з яких є:

втрати трудових людино-днів і, отже, вартості не виготовленої на виробництві продукції;

витрати на виплату субсидій по тимчасовій непрацездатності і пенсій по інвалідності;

витрати на стаціонарну й амбулаторну лікувально-профілактичну допомогу.

Виробництво країни втрачає протягом року через захворюваність десятки мільйонів людино-днів, а це рівнозначно тому, що мільйони умовних робітників не працюють протягом усього року, при цьому наноситься збиток, теоретично рівнозначний економічним утратам при зупинці всієї промисловості більше, ніж на 10 днів.

Соціальна ефективність охорони здоров'я зв'язана із соціальними процесами суспільства, демографічними явищами. При цьому медична ефективність виміряється результативністю лікувально-профілактичної діяльності, а економічна ефективність визначається впливом зниження захворюваності, інвалідності, летальності на продуктивність праці.

Зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й інвалідності має велике економічне значення. Підраховано, що зниження середньої тимчасової втрати працездатності тільки на 1 день зберігає народному господарству більше 16 млн. людина-днів на виробництві і до сотні тисяч умовно-річних робітників.

Створення безпечних умов праці і побуту, профілактика захворювань обумовлює продовження періоду трудової активності людей, збереження трудового резерву і зниження витрат із засобів соціального страхування.

Фінансування охорони праці здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються окремою стрічкою у державному бюджеті України, в обласних, міських, районних бюджетах, за рахунок прибутку (доходів) підприємств, а також фондів охорони праці. Працівники підприємств не несуть яких-небудь додаткових витрат на ці заходи.

Фонди охорони праці формуються на трьох рівнях:

державний фонд охорони праці – за рахунок цільових асигнувань Уряду, суми штрафів, що накладаються на посадових осіб за порушення законодавства про охорону праці, відрахувань з фонду державного (обов'язкового) соціального страхування, добровільних відрахувань і надходжень;

територіальні фонди охорони праці формуються за рахунок асигнувань з бюджетів адміністративно-територіальних утворень, частини засобів фондів охорони праці підприємств, розташованих на відповідній території, добровільних відрахувань підприємств;

фонди охорони праці підприємств формуються за рахунок щорічного виділення на охорону праці необхідних засобів в обсягах, визначених колективним чи договірними угодами.

Підприємства, що використовують засоби фондів охорони праці не по призначенню, цілком відшкодовують витрачені засоби в зазначений фонд підприємства і сплачують штраф у фонд охорони праці в розмірі 100% засобів, витрачених не по призначенню.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.

2. Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.

3. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.