Сторінка
7

Іонізуючі випромінювання

Справа ще ускладнюється тим, що залишається поки остаточно не встановленим, які прояви дії випромінювань можуть виникнути при будь-який малій, додатковій до природного опромінення дозі і які ураження розвиваються тільки по досягненні визначеного рівня дози (гранична дія). Коли мова йде про вплив доз, що перевищують природне тло на один-два порядки, то деяких змін можна чекати лише при тривалому опроміненні такими дозами. Самі по собі ці зміни будуть такого роду, що для їхнього розвитку потрібний тривалий час. Сюди відносяться, наприклад, такі показники можливої прояви дії малих доз, як виникнення лейкемій, пухлин чи генетичної дії випромінювання.

При проведенні тривалого хронічного досліду на рівні клітини і з тваринами їх розміщають на різній відстані від джерела (60Со чи 137Сs). Як рослини на гамма-полях, так і тварини в цих умовах опромінюються в залежності від відстані до джерела гамма-променями різної інтенсивності.

Вчені намагаються виявити, чим тварини, що хронічно опромінюються, відрізняються від контрольних, котрі в усьому подібні піддослідним, одержують однакове харчування, але піддаються тільки природному опроміненню. Критерії дії хронічного опромінювання – тривалість життя, частота захворювань, зміни в крові і виникнення пухлин, плідність, якість потомства і т. д.

Враховувалося скорочення тривалості життя, не викликане якими-небудь захворюваннями, а відповідно природному старінню. Укорочення життя було явним при щотижневих дозах вище 10 рад, тобто приблизно в 6 000…10 000 разів вище природного тла. Це вже малою дозою не можна назвати. У цих дослідах зненацька було виявлено, що при потужності дози менше 1 рад у тиждень тривалість життя тварин, що хронічно опромінюються, була навіть вища, ніж у контрольних. Це дуже зацікавило вчених, і в літературі з'явилися й інші зведення про подібний ефект, але їх ще не вистачає для того, щоб визнати вірогідність цього явища. Однак ефект не знайшов підтвердження в процесі проведених у США досліджень де опромінювали новонароджених пацюків на четвертий день життя однократними дозами 5, 25 і 125 Р. Тривалість життя у пацюків-самців при всіх цих трьох дозах опромінення залишалася такою, як і у контрольних; пацюки-самки після опромінення дозою 125 Р жили трохи менше, ніж контрольні.

Дані про скорочення тривалості життя гризунів, про їхнє передчасне старіння при дозах, що перевищують 10 рад у тиждень, не можна безпосередньо перенести на людину. Цінність цих даних у тім, що вони орієнтують нас у можливих наслідках хронічного опромінення; але яких – це повинні показати подальші дослідження.

Автори, що займалися вивченням закономірностей з цього питання, висловлювали припущення, що доза 1 Р скорочує тривалість життя людини на одну добу, інші вважали – на 15 діб. Песимістично настроєні дослідники називали і більші терміни. Але у всіх авторів немає ще досить серйозних підстав для подібного роду розрахунків.

У зв'язку з забрудненням земної поверхні радіоактивними опадами стало актуальним питання про дію малих доз опромінювання радіоактивними речовинами, що потрапили у нутро організму. На відміну від загального зовнішнього опромінення тут на перший план виступає нерівномірне опромінення клітин організму бета- і альфа-частинками. Таке положення призводить не стільки до якісної різниці реакції організму на такого роду хронічну дію випромінювання, скільки до особливостей у локалізації можливих ушкоджень організму в наслідок концентрації відповідних радіоактивних хімічних елементів у так називаних критичних органах (рис. 2.3).

Якщо дія малих доз опромінювання залишається схованою і воно частково чи цілком нейтралізується силами організму, то дія великих доз виявляється бурхливо. У цьому випадку як показник теж можна обрати виживаність і тривалість життя людей після однократного загального опромінення. Детальні дослідження дії випромінювання різними дозами проведені на мишах, пацюках, собаках і мавпах. На спеціальних апаратах, де можна було досягти великої потужності випромінювання, мишей опромінювали дозою понад 100 тис. Р. Миші при цьому гинули прямо “під променем”. Причиною смерті було руйнування найважливіших для життя хімічних речовин. У цьому випадку смерть назвали “молекулярною”. При дозах від 30 000 до 100 000 Р миші живуть кілька годин після опромінення, при цьому тим менше, чим більша доза (наприклад, при дозі 64 000 Р – 6 годин). Смерть тут настає при явних ознаках поразки центральної нервової системи (судороги). Такі симптоми виявляються і при опроміненні тільки голови. У діапазоні доз від 1 000 до 16 000 Р тварини залишаються живими 3,5 доби. Поразки тут захоплюють ряд систем і органів, однак до смерті ведуть у всьому цьому діапазоні доз наслідки ураження шлунково-кишкового тракту. При дозах нижче 1 000 Р тривалість життя збільшується зі зниженням доз. Піки смертності приходяться па 3…6, 6…9 і 9…30 дні після опромінення. У період з 6-го по 30-й день смерть обумовлена поразкою кровотворних органів і інфекційних ускладнень. При дозах нижче 100 Р променеве ураження виявляється слабко і миші залишаються живими в контрольний термін.

У людини все різноманіття проявів променевого ураження спостерігається при дозах порядку 400…1 000 Р; тобто при дозах, що не приводять до летального наслідку у перші дні після опромінення.