Сторінка
3

Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю

У 1994 р. країни — засновники МВФ прийняли рішення про встановлення прямої залежності між розміром сплачуваних квот та кількістю голосів, що належать членам Фонду. Країни, які сплачу­ють більше грошей, відповідно мають і більшу кількість голосів під час визначення політики Фонду та розв'язання поточних проблем. Частка найбільших країн — членів МВФ (США, Німеччини, Японії, Франції та Великобританії) в розподілі квот та кількості голосів становить 40 % їх загального числа.

Розмір квоти України в 1997 р. становив 997, 3 млн СПЗ і відпо­відно 10223 голоси.

Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 р. зробила оголошення про те, що Україна взяла на себе зобов'язання щодо виконання статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду (всього такі зобов'язання взяли на себе 138 країн світу). Це стало можливим завдяки створенню в країні необхідних передумов, таких як достатній рівень розвитку валютного ринку, забезпечення внутрішньої конвертованості та стабільності національної валюти.

У рамках світової валютної системи з юридичного погляду віль­но конвертованою вважається валюта країни, яка взяла на себе зо­бов'язання, передбачені пунктами 2, 3 і 4 статті VIII Угоди про Між­народний валютний фонд. А це означає, що дана країна:

має право запроваджувати заходи контролю (в тому числі й дискримінаційні) щодо руху капіталу (як відпливу його, так і при­ пливу з-за кордону);

не має права обмежувати можливість використання своєї ва­ люти або валюти інших членів Фонду для здійснення поточних пла­тежів (хоча вона і може визначати, в яких валютах резиденти мають право одержувати платежі з-за кордону, але в жодному разі не по­ винна обмежувати їхнього права одержувати ці платежі в націо­нальній валюті);

зобов'язана викуповувати в інших членів фонду (їхніх офіцій­них органів) залишки коштів у своїй валюті за умови, що вони утво­рилися за рахунок платежів за поточними операціями, і конвертація необхідна для здійснення поточних операцій.

Сьогодні порядок здійснення валютних операцій в Україні від­повідає загальноприйнятим міжнародним стандартам та вимогам, передбаченим статтею VIII Статуту МВФ.

Кредити МВФ призначені для загального підтримування пла­тіжного балансу і поділяються на декілька видів:

— кредити, що надаються у межах резервної позиції країни у МВФ. Для покриття дефіциту платіжного балансу країна може от­римати позику в іноземній валюті в обмін на національну терміном до 3 — 5-ти років. Погашення проводиться зворотним способом викуп через певний строк національної валюти за вільно конверто­вану. Такий кредит може бути наданий у межах 25 % квоти, а також на суму кредитів в іноземній валюті, раніше наданих Фонду;

— кредити, що надаються понад резервну частку. Такі позики видаються після попереднього вивчення економічного стану держа­ви, а також після виконання певних вимог щодо проведення стабілі­заційних заходів.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — міждержавна інвестиційна інституція, створена з метою сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки через надання довгост­рокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. МБРР функціонує з 1946 р. Членами МБРР є 155 країн. Лідируючі позиції належать «сімці»: США, Японії, Великобританії, ФРН, Франції, Канаді та Італії.

Ресурси банку, крім акціонерного капіталу, формуються за раху­нок коштів від продажу облігацій, а також розширення обсягів облігаційних позик, головно на американському ринку.

МБРР надає кредити переважно на строк до 20 років для роз­ширення виробничих потужностей країн — членів банку. Кредити одержуються під гарантію країн — членів банку. МБРР надає також гарантії за довгостроковими кредитами інших банків. Більшість кредитів спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, тран­спорт, зв'язок. З середини 80-х років МБРР збільшив частку креди­тів у сільське господарство (до 20 % ), на охорону здоров'я та осві­ту. У промисловість спрямовується менше 15 % кредитів банку.

В останні роки МБРР надає кредити для врегулювання проблем зовнішнього боргу країн, що розвиваються (так зване спільне фінан­сування). Банк також надає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.

Крім того, у сфері міжнародного кредиту були створені такі фі­нансові інституції: Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Агентство з гарантій багатосторонніх інвес­тицій, які разом з МБРР утворюють Світовий банк з єдиними орга­нами управління.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) створена у 1960 р. з ме­тою надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються. Такі кредити надаються терміном до 50-ти років з виплатою 0, 75 % річ­них. У середньому за рік МАР надає кредитів на суму до 5 млрд дол. США.

За ініціативою США у 1956 р. була створена Міжнародна фі­нансова корпорація (МФК) для заохочення розміщення приватно­го капіталу в промисловість країн, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гаран­тій уряду. Кредити надаються у розмірі 20 % вартості проекту тер­міном до 15 років.

Страхування капіталовкладень від політичного ризику на випа­док війни, громадських заворушень, експропріації і зриву контрак­тів здійснює Агентство з гарантій багатосторонніх інвестицій.

Європейською спільнотою також створені регіональні валютно-кредитні організації. Зокрема, відповідно до підписаної в Парижі 29 травня 1990 р. країнами — членами Спільного ринку угоди створе­но Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) для спри­яння реформам у країнах Центральної та Східної Європи у зв'язку з переходом їх до ринкової економіки. Засновниками банку є 40 кра­їн. Україна також є членом ЄБРР. Банк розпочав свою діяльність у квітні 1991 р., маючи на меті стимулювати залучення капіталів у га­лузі інфраструктури країн Центральної та Східної Європи, сприяю­чи прискоренню їхнього переходу до економічної стабільності.