Сторінка
3

Механізм формування власного капіталу банку та шляхи його вдосконалення

Зазначимо, що не слід уважати різницю між балансовим і регулятивним власним банківським капіталом своєрідним невикористаним потенціалом банків. Розмір регулятивного власного банківського капіталу залежить не лише від рівня балансового власного капіталу, а й від якості активів. Тому актуальним є проблема поліпшення структури активів системи банків, а не лише зростання власного банківського капіталу.

Характеризуючи регулятивний і балансовий власний капітал, слід розглянути питання оцінки вартості власного капіталу банку. Така оцінка дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку (рис. 2.3). Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони.

Рис. 2.3. Способи визначення вартості власного капіталу банку

За способом визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу всі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов’язань не дуже різняться. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, застосування цього способу призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Спосіб визначення бухгалтерської вартості простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Сутність способу ринкової вартості полягає у тому, що активи та зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб оцінювання точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу динамічніше та реалістичніше визначити вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов’я­зань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені у визначенні вартості власного капіталу в такий спосіб, особ­ливо якщо він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Спосіб використовується переважно менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів — вкладників і кредиторів банку. Зауважимо, що спосіб ринкової вартості не позбавлений окремих вад: по-перше, не завжди доцільно й правильно можна оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю; по-друге, він є трудомістким, потребує наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність способу регулювальних бухгалтерських процедур полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і кон­троль за банківською діяльністю. Власний капітал банку розраховується як сума низки його складових. Оскільки порядок визначення і склад власного капіталу в різних країнах різний, економічно розвиненими країнами з метою захисту вкладників і кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем було укладено (1988 р.) Базельську угоду, якою сформульовано єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що її підписали. Основні положення Базельської угоди використовують й інші держави, зокрема Україна. Національний банк України, визначаючи адекватність власного капіталу банків, додержується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу. Вади цього способу:

розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, НБУ виходить із цілей органу, що здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики;

постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу утруднює порівнянність за здійснення аналізу фінансового стану банку. У разі зміни правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами;

спосіб допускає включення до складу власного капіталу деяких видів боргових зобов’язань і резервів на покриття збитків. Це мо­же призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного власного капіталу є також положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Зауважимо, що НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. Отже, додатковий капітал порівняно з основним капіталом менш якісний. З огляду на це для додаткового капіталу застосовується низка обмежень на використання його в розрахунку регулятивного капіталу.

За методикою Національного банку України, чинною до прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність», нормативний власний капітал банку складався із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.