Сторінка
1

Маловідомі вчені-фізики

Понад 60 років тому в грудні 1930 року дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові було обрано вже відомого на той час 30-річного фізика Олександра Смакулу.

На жаль, наша громадськість про цього вченого донедавна нічого не знала. Народився О.Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в українській гімназії у Збаражі. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. У 1922 році блискуче завершив навчання в українській гімназії в Тернополі. Того ж року самостійно виїхав на навчання до університету в Німеччині і склав вступні іспити до Гетингенського університету. У 1927 році склав докторський іспит і здобув науковий ступінь доктора філософії. В той самий час працює асистентом у фізичному інституті професора Роберта Поля.

Кінець 20-х років, як відомо проходив в науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки. Будучи у вирі таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами. 1930 рік в одному авторитетному європейському журналі з’являється його стаття, що зробила ім’я автора відомим у науці.

Поняття і параметри квантових осциляторів були застосовані для опису радіаційного забарвлення кристалів. Було виведене кількісне математичне співвідношення відоме як “формула Смакули”. Вона загальновживана й донині. У 1937 році першим в світі він отримав патент за винахід способу просвітлення оптики. У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів.

У 1951 році О.Смакулу запрошують до США на посаду професора Массачусетського технологічного інституту, при якому в 1964 році він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла фундаментальна монографія професора Смакули “Монокристали. Ріст, виготовлення і застосування” обсягом близько 500 сторінок. Професор Смакула – автор багатьох патентів, понад 100 ґрунтовних наукових праць. Він є почесним членом Товариства Українських інженерів (США), Американського Оптичного Товариства.

Згадуючи українських фізиків, було б несправедливо обійти увагою нашого сучасника, відомого вченого в галузі теоретичної фізики, політичного діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського. Це людина непересічного таланту. Серед основних його здобутків – розробка оригінальних теоретичних методів у фізиці конденсованої матерії, створення самобутньої школи зі статичної фізики. Добре знаний він і як серйозний політик, народний депутат.

Наукова діяльність Юхновського розпочалася циклом робіт, в яких був розвинений боголюбовський метод розкладу за плазмовим параметром для бінарної функції розподілу систем заряджених частинок. У другій половині 50 років Юхновський розробив новий оригінальний метод, який став методологічною основою і математичним апаратом для дослідження класичних і квантових систем багатьох частинок – метод колективних змінних. Разом із співробітниками він побудував послідовну мікроскопічну теорію розчинів електролітів, узагальнення якої на просторові неоднорідні системи дало змогу закласти основу сучасної теорії електролітних плівок і мембран. Разом з учнями він створив кількісну мікроскопічну теорію гелію-4. Принципово важливі результати здобув Юхновський в теорії фазових переходів. Значні успіхи досягнуті ним у дослідженні структурно-невпорядкованих систем, частково збуджених сумішей газів та нерівноважних процесів.

Останнім часом під керівництвом Юхновського розпочато роботи, які є особливо актуальними для розвитку нашої держави. Це стосується, насамперед, створення і розвитку електронної інформаційної мережі з доступом до світових банків даних і повним набором послуг Internet, а також дослідження фізичних процесів, що відбуваються в ядерній магмі на зруйнованому четвертому енергоблоці ЧАЕС.

Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.

Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зро­били вагомий внесок у світо­ву культуру і науку, що є час­ткою творчого потенціалу ук­раїнської нації.

До таких уче­них треба віднести:

Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка, наукового радника президен­та США Ейзенхауера, профе­сора Прінстонського і Гарвар­дського університетів, спеціа­ліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізи­ки і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб;

Ми­хайла Яримовича — керівни­ка програм з фізики міжпла­нетного простору і систем космічних польотів;

Миколу Галоняка — професора елек­тричної інженери Ілінойського університету США;

Володи­мира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки;

Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової си­стеми супутників «Тельстар»;

Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі;

Джорджа Гамова — автора теорії пер­вісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК);

Рома­на Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Каню­ка.

Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чи­мало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади.

Але, безперечно, більшість фізиків з українсь­ким корінням жили і живуть у Росії.

Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що перед­бачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, кван­тової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми.