Сторінка
2

Соціалізація особистості. Несприятливі умови соціалізації як соціально-педагогічна проблема

Несприятливі умови, в свою чергу, теж поділяють на групи:

1. За способом виникнення:

а) постійні (інвалідність, сирітство);

б) набуті (алкоголізм, соціальна дезадаптація).

2. За наслідками:

а) незворотні (інвалідність);

б) ті, які можна змінити (різноманітні соціальні відхилення, правопорушення, злочинність).

В соціальній педагогіці розрізняють наступні поняття, пов’язані із жертвами несприятливих умов соціалізації:

1) віктимогенність – наявність в об’єктивних умовах негативних рис, характеристик, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих умов (наприклад: визнання, слава серед товаришів викликає заздрість, з точки зору самої людини – зазнайство, що призводить до краху стосунків);

2) віктимність – це здатність людини стати жертвою тих чи інших обставин (цьому сприяє слабкий характер, а також перевага почуттів і емоцій над розумом);

3) віктимізація – це процес перетворення людини чи групи людей, в той чи інший тип жертви під впливом негативних умов соціалізації;

4) віктимологія – наука яка вивчає умови та їх негативний вплив на процес соціалізації.

Фактори які сприяють віктимізації поділяються на:

І) Об’єктивні:

1. Природно-кліматичні умови (суворі або нестійкі кліматичні умови здійснюють негативний вплив на розвиток, здоров’я і психіку людини; екологічні особливості місцевості можуть призвести до утворення геопатогених зон в межах яких у жителів розвиваються специфічні хвороби або певні психічні стани (дегресії, агресії); особливо це стосується зон екологічного забруднення – підвищеного рівня радіації, загазованості, високого шумового рівня. Все це призводить до росту або до збільшення антисоціальних проявів.

2. Суспільство і держава: умови життя і соціалізації незахищених верств населення є різним в різних країнах, що зумовлюється різним рівнем економічного розвитку і соціальної політики держави, тобто:

1) типом системи соціальної допомоги і захисту;

2) рівнем інвестицій в сферу соціального захисту;

3) наявності і дієвості законодавства, яке визначає обов’язки інститутів, що впроваджують соціальну політику і слідкують за дотриманням прав громадян.

4) рівнем соціокультурного розвитку суспільства;

5) відношення до мігрантів (толерантного ставлення, впровадження заходів економічного захисту, а також реального соціально-психологічного та культурного захисту);

6) рівня розвитку суспільних відносин.

3. Особливості мікро соціуму в якому існує людина чи група людей:

1) економічні умови життя;

2) виробнича і рекреативна (обслуговуюча) інфраструктура;

3) соціально-професійна структура населення;

4) демографічна ситуація в даній місцевості;

5) культурний рівень;

6) соціально-психологічний клімат в даному мікро соціумі.

ІІ. Суб’єктивні (індивідуальні особливості на індивідуальному та особистісному рівнях):

1. На індивідуальному рівні віктимізація залежить від генетичної схильності до проблемної або саморуйнівної поведінки.

2. На особистісному рівні віктимізація залежить від ступеня стійкості особистості, рівня розвитку рефлексії та саморегуляції, наявності ціннісних орієнтацій, а також екстернальності і інтернальності. Екстернальність – це схильність людини зумовлювати те, що сталося дією зовнішніх обставин. Інтернальність – це схильність приймати відповідальність за свої вчинки на самого себе.

Суб’єктивні фактори є дуже важливими, оскільки дія їх залежить від власної психіки самої людини.

Для того, щоб запобігти формуванню жертви або допомогти людині вийти з цього стану використовуються:

а) корекційне виховання (за умови створення всіх умов для пристосування індивіда до нормального життя в соціумі, послаблення дії або подолання усіх тих недоліків або дефектів розвитку які сприяли перетворенню індивіда в жертву). Завдання і зміст корекційного виховання залежить від характеру і ступеня складності конкретної аномалії в розвитку.

б) соціальна адаптація – це процес відновлення (формування) активної взаємодії індивіда з соціальним середовищем і використання потенціалу цього середовища для власного розвитку індивіда.

Виходячи з вищесказаного можна сформулювати такі основні завдання віктимології з точки зору соціальної педагогіки:

1. Вивчення людей з фізичними, психічними, соціальними чи особистими проблемами (відхиленнями), а також людей, чий соціальний статус створює передумови для формування жертви.

2. Розробка та впровадження загальних та спеціальних форм і методів профілактики формування жертв, а також компенсації чи корекції для вже сформованих жертв.

3. Визначення можливостей суспільства і держави, інститутів та окремих людей впливати на жертви несприятливих умов.

4. З’ясувати, вивчати і (при можливості) послаблювати причини для самовизначення особистості як жертви несприятливих умов соціалізації.

Література:

1. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989.

2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.

3. Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.

4. Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994.

5. Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С.212-227.

6. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991.

7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.

8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966.

9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000.

10. Социальные отклонения. –М., 1984.

11. Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.

12. Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989. –С.39-40.