Сторінка
3

Акції

1. Припустимо, що ліквідні активи компанії становлять незначну величину. Основні засоби мають високу ступінь морального зносу, вироблена продукція не користується попитом, а дебіторська заборгованість виявилась дуже сумнівною до повернення. Тому вартість активів на ринку оцінюється в 600 тис. дол. Ринкова оцінка власного капіталу дорівнює 150 тис. дол. (600 - 450), що значно менше за балансову оцінку.

2. При проведенні ринкової оцінки активів фірми виявилось, що довгострокові фінансові вкладення, а саме акції компанії X, придбані компанією А, багато років тому значно зросли в ціні і при балансовій вартості 50 тис. дол. можуть бути продані на ринку за 500 тис. дол. Вартість усіх інших активів дорівнює їх балансовій вартості, тобто 950 тис. дол. Ринкова вартість всіх активів 1450 тис. дол. (950 + + 500). Ринкова оцінка власного капіталу в цьому випадку значно перевищує балансову оцінку і становить 1000 тис. дол. (1450 - 450).

3. Активи компанії А безвідносно до імені та репутації фірми на ринку можуть бути продані за 450 тис. дол. Проте, оскільки фірма А має відмінну репутацію і відома не тільки на національному, а й на міжнародному ринках, за її активи пропонують 700 тис. дол.

У цьому разі ринкова оцінка власного капіталу, або ринкова цінність фірми, дорівнює 250 тис. дол. (700 - 450) і залишається додатною величиною лише завдяки гудвілу, який можна визначити як різницю між ринковою вартістю активів фірми А та такої самої фірми, але абсолютно невідомої на ринку.

Поняття ринкової капіталізації тісно пов'язане з попередніми і визначається як ринкова вартість акції, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу. На високорозвинених фінансових ринках, де постійно проводять оцінювання кожної корпорації і визначають тенденції ринку так звані "лідери ринку" — інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, рейтингові агентства, ринкова капіталізація є досить точним наближенням до ринкової оцінки корпорації. На ринках, що перебувають у стадії формування, ці величини можуть суттєво відрізнятись.

Американські та європейські депозитарні розписки

У США акції деяких іноземних корпорацій можуть продаватися через так звані американські депозитарні розписки (АДР, American Depositary Receipts), які номіновані в доларах США і забезпечують виплату дивідендів у доларах США. АДР належать до похідних цінних паперів, емітуються банками і засвідчують право володіння акціями нерезидента, що лежать в основі даних АДР. При цьому самі акції зберігаються в банку, що емітував відповідні АДР. Прикладами АДР, що знаходяться в лістингу NYSE, з 70-х років є "Honda Motor Со" та "British Petroleum Co".

Американські депозитарні розписки вперше з'явилися в 1927 р. як досить простий механізм доступу американських інвесторів до цінних паперів іноземних емітентів. Сьогоднішньої форми АДР набули в 1955 p., коли Комісія з цінних паперів та бірж США (SEC) встановила форму S-12 для реєстрації всіх форм депозитарних розписок. АДР можуть перебувати у вільному обігу як на біржовому, так і на позабіржовому ринках, якщо на це отримано дозвіл SEC. Власник АДР може в будь-який час отримати акції. Перехід права власності на АДР здійснюється при передачі сертифіката АДР від одного інвестора до іншого. АДР можна відмінити, здавши сертифікат до банку-зберігача. При цьому акції, що знаходяться в банку-зберігачу, роздепоновуються та надходять у вільний продаж.

Існує кілька рівнів програм АДР (програми І, II, III рівнів та згідно з правилом 144-а) залежно від того, на біржовий чи позабіржовий ринок вони орієнтовані, публічне чи приватне розміщення.

АДР І рівня можуть виставлятися лише на позабіржовому ринку та національній біржі США, пов'язані з реєстрацією форми F-6 і поданням незначного обсягу інформації про емітента. Це одна з найпростіших та найдоступніших програм.

При впровадженні програми АДР II рівня до SEC додаються реєстраційна форма F-6 та форма 20-F. Цінні папери емітента можуть котируватись у позабіржовій системі NASDAQ або на одній з провідних фондових бірж США. При цьому емітент має дотримуватись умов лістингу на відповідній біржі та виконувати вимоги SEC щодо подання фінансової звітності про свою діяльність.

Програма АДР III рівня подібна до попередньої і пов'язана з поданням до SEC реєстраційної форми F-6, форми 20-F та форми F-1, що дає змогу провадити публічну емісію АДР на території США.

АДР згідно з правилом 144-а, або "обмежені АДР" (ОАДР), є аналогом приватного розміщення цінних паперів на ринку США. Застосовуючи механізм ОАДР, нерезиденти отримують порівняно легкий доступ на ринок США, не виконуючи при цьому вимоги SEC щодо реєстрації та обігу цінних паперів.

На сьогодні існують ще так звані Європейські депозитарні розписки (ЄДР) та Глобальні депозитарні розписки (ГДР). СДР полегшують доступ емітентів на ринки європейських країн, ГДР — на ринки СІЛА та європейські ринки. Торгівля ЄДР та ГДР провадиться на фондових біржах Європи, в основному в Лондоні та Люксембурзі.

Існує не досить багатий російський та український досвід використання АДР. Так, на початку 1996 p. SEC зареєструвала випуск АДР "Сіверського трубного заводу". Під випуск АДР було зарезервовано 20% акцій цього підприємства. Російська нафтогазова компанія "Лукойл" наприкінці 1995 р. впровадила програму АДР І рівня щодо простих, а на початку 1996 р. — привілейованих акцій. Наприкінці того року до програми АДР приєдналась ще одна російська нафтогазова компанія — "Газпром", а потім і ряд інших нафтогазових компаній. Поряд з підприємствами нафтогазового комплексу до програм АДР різного рівня включились ряд банків, підприємств енергетичної галузі та зв'язку. В 1998 р. зареєстрували випуск АДР І рівня "Укрнафта" та ще кілька українських компаній.