Сторінка
2

Сучасний стан міжнародної торгівлі

Частка промислово розвинених країн у вартості світового експорту протягом останніх десятиліть становить 70-75 %. Такого самого рівня досягає їх частка у вартості світового імпорту. Близько 1/5 світової торгівлі припадає на групу країн, що розвиваються. Найбільшими експортерами світу є Німеччина, Японія, США, Франція, Великобританія, Італія. Серед країн, що розвиваються, помітними у світі експортерами є Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Китай, Саудівська Аравія, Бразилія, Мексика.

Країни, що розвиваються, є переважно експортерами сировини та напівфабрикатів (raw and semiprocessedprimary goods), до яких належать сільськогосподарські товари — какао (cocoa), чай (tea), кава (coffee), пальмова олія {palm oil), спеції {spices), банани {bananas), морепродукти {seafood), цукор {sugar), джут (jute), бавовник (cotton), a також мінеральна сировина — олово (tin), залізна руда (iron ore), боксити (bauxite), алюміній (aluminium), фосфорити (phosphate), алмази (diamonds), нафта (oil), мідь (copper), уран (uranium). У групі сла-борозвинених країн світу загалом частка цих товарів досягає 70 %, для окремих країн вона ще вища.

Погіршення умов торгівлі характерне для країн, що розвиваються. Ціни на експортовані ними товари знижуються, а на імпортовані — зростають.

У господарствах країн, що розвиваються, відсутня структурна еластичність. Вони не здатні оперативно змінити склад свого експорту у відповідь на погіршення умов торгівлі. Такі країни приречені експортувати свої традиційні товари, попри зниження цін на них.

Технічний прогрес у розвинених країнах світу дає змогу їм використовувати менше сировини для виробництва кінцевої продукції, виготовляти товари з менш цінної сировини та створювати вироби, які є замінниками продукції, виготовленої у країнах, що розвиваються. Науково-технічна революція стала чинником погіршення умов торгівлі.

Список використаноїта рекомендованої літератури

1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

2. Ананьев М. А. "Невидимый экспорт" и международные отношения. — М.: Междунар. отношения, 1971.

3. Аникин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Политиздат, 1975.

4. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ, 1998.

5. Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

6. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

7. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.

8. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.

9. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

10. Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

11. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

12. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

13. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.

14. Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

15. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

16. Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.