Сторінка
2

Основні етапи підготовки тексту промови до виступу

Отже, наступний етап підготовки публічного виступу — підбір матеріалів для ораторської промови.

Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу: 1) особистий досвід; 2) роздуми і спостереження; 3) інтерв'ю і бесіди; 4) читання. Не обов'язково використовувати завжди всі перелічені джерела, але при всіх умовах необхідно об­мірковувати питання і обов'язково заглядати в книжки.

В методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, прикла­ди, ілюстрації для своєї промови. До них відносяться:

—офіційні документи;

—наукова, науково-популярна література;

—довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні довідники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики. Ці джерела доцільно використовувати для дискусій, тематично обмежених і базованих на загальновизна­них авторитетних даних;

— художня література;

— статті з газет і журналів. Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних журналів. За більш свіжою інформацією і за матеріалом а питань, що миють місцеве значення, потрібно завжди звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш на­дійніі солідні, ніж дані, які містяться в книгах або журналах;

—результати соціологічних досліджень;

—статистичні дані. Обсяг даних, які є в цих посівшинах, не може не вражати.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовува­ти не одне джерело, а декілька.

За етапом збирання настає обмірковування матеріалу, встановлення зв'язків, коментування. В цілому це можна назвати «інкубаційним періодом». До нього відносяться перевірка фактів і уточнення думок, їх підпорядкування.

Передумовою плідної підготовки є виділення найкращо­го часу для роботи, який у кожного індивідуальний.

Внутрішніми передумовами плідної підготовчої робо­ти є:

— самоопитування («В чому причина, яка дія факту?»,

«Яка суть, головна думка того, що я повинен повідо­мити?» і т.ін.). Постановка питань самому собі є за­собом активізації думки. Якщо є запитання, то існує і відповідь;

— чередування станів — роздуми вголос і прослуховування «внутрішнього голосу». Обравши час, ми звер­таємось «в себе», потім знову висловлюємо наші думки уже вголос. Ця зміна станів зазвичай веде до з'ясування думки;

—терпляча, систематична робота над текстом, поєднан­ня частин, раціональна організація матеріалу і ефек­тивна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху.

Робота над конспектом

Єдина мета нарисів — не краса, неефектність написаної промови, а її доступність при виступі. Робота над конспек­том досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись по­вторів і не забуваючи про призначення промови і про слу­хачів. Перший крок до найкращої систематизації — це складання без всякої класифікації переліку фактів і мірку­вань, які були накопичені при підготовці. Робити це най­краще на картках. Конспекти в зошитах або на великих аркушах дуже зв'язують. А компактний набір карток за­вжди можна розкласти перед собою на столі, «тасуючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову картку — з новою цитатою або з власною думкою.

При роботі над конспектом необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш

вживаних засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис за­кінчених речень. Перший полягає в більш чи менш систематизованому злученні слів і окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену думку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати до­свідчені оратори, які завдяки практиці і знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам'яті весь ряд промови.

2. Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень.

Визначення повинні вказувати на головну, або під­леглу роль розділу. Кожне визначення повинно бути розміщено в конспекті у вигляді ясного абзацу.

3. Розміщуйте розділи у відповідності з їх взаємозалежністю.

4. Уникайте суджень складних і з різним змістом.

5. Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань.

Головна слабкість запитальних формулювань в кон­спекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до головної і підлеглої тези. З одного боку, саме по собі запитання — не теза, яка підлягає дове­денню, тому що в ній нічого не стверджується. З іншо­го боку — воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.

Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже зви­чайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Підлеглі положення розмісти­ти під головними. Потрібно уважно проглянути — чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? Аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів худож­ності в тексті — без них текст виглядає занадто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикла­дами.

Після складання конспекту, необхідно його відредагу­вати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але словесне його оформлення складає першу умову, яка визначить у підсумку вражаючу силу промови при її проголошенні.

Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:

а) ясності;

б) конкретності;

в) специфіки питання;