Сторінка
3

Риторика – загальне поняття, зв’язок з іншими науками, види риторики, красномовство

СУДОВЕ КРАСНОМОВСТВО почало активно розвиватися в Росії із се­редини XIX ст. з появою суду як елемента демократизації суспільного жит­тя, коли слово правозахисника ставало інструментом у відстоюванні закону.

Імена знаменитих судових ораторів, людей найвищої професійної кваліфі­кації, високого морального обов'язку, демократів за переконанням, стали ві­домими у політичній, науковій, громадській сферах — А. Ф. Коні, О. І. Урусов, П. С. Пороховщиков, П. О. Александров, Н. П. Карабчевський та бага­то інших.

У теорії російського судового красномовства вищим достоїнством вважається простота, ясність викладу, що досягається нелегко. Судовий стиль хактеризується чітким вираженням мети, відсутністю штучної розпливчасті, манірності, доступністю у сприйнятті, вмінням доцільно використовувати художню літературу, засоби естетичного впливу на слухачів, правильний тон промовця тощо.

Високою є відповідальність судового промовця перед долею, а іноді і сами життям людини, тому він повинен приділяти величезну увагу підвищення свого професіоналізму, зокрема рівню ораторської культури. Судове красномовство поділяється на такі види:

1) звинувачувальна (прокурорська) промова;

2) захисна (адвокатська) промова;

3) самозахисна промова;

4) промова громадського обвинувачувача;

5) промова громадського захисника;

6) судова промова.

Судові оратори нагромадили величезний досвід високопрофесійного використання красномовства в ім'я закону, правди, справедливості, демократії, механізму. Видатний судовий діяч А. Ф. Коні писав: «Слово — один з найпрактичніших видів зброї людини. Безсиле саме собою, воно стає могутнім та невідворотним, коли сказане уміло, щиро й вчасно».

Учитель-вихователь у своїй освітньо-виховній роботі часто використовує моменти всіх видів судового красномовства, приділяючи значну увагу набуттю знань, умінь, навичок своїх вихованців у всіх видах красномовства, зокрема у самозахисній промові, що може згодитися їм у подальшій роботі, навчанні, відстоюванні власних позицій.

ЛЕКЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКЕ КРАСНОМОВСТВО активно розвивалося у З0—80-ті роки XX ст., але у 90-ті роки у зв'язку із глибокими соціально-політичними зрушеннями переживає певний кризовий період. Цей рід ораторського мистецтва включає три основні види:

1) науково-теоретичні лекції;

2) науково-популярні лекції (лекція-концерт, кінолекція, лекція-екскурсія);

3) науково-методичні лекції.

У кожному із цих видів красномовства наукові проблеми розглядалися у трьох видах аудиторій: спеціалістів,.неспеціалістів, спеціалістів-лекторів (ме­тодистів).

Науково-популярні лекції містять у собі, крім логічно побудованого нау­кового змісту, елементи експресивно-емоційні, які «включають» психологіч­ні канали сприйняття слухачів, сприяють формуванню переконання. Вони мають досить багато підвидів: крім зазначених, це і лекція-інформація, і лекція-репортаж, і лекція-спогад, лекція-інструктаж, лекція-показ, лекція-бесіда тощо.

Педагогічна діяльність учителя, викладача вузу включає в себе безліч еле­ментів лекційно-пропагандистського красномовства в усіх видах та підвидах, зокрема, вчитель може виступити і як оратор, і як полеміст, майстерно й до­цільно використовуючи елементи науково-теоретичної, науково-популярної, науково-методичної лекцій з акцентом на науково-популярний напрям у мо­лодших, середніх класах та науково-теоретичний — у старших; вузівський ви­кладач на гуманітарних факультетах, зокрема на педагогічному, філософсь­кому, філологічному, журналістики, акцентує увагу студентів на методичних, технологічних засадах красномовства педагога, формуючи риторичну осо­бистість майбутнього педагога — майстра усної переконуючої комунікації.

Учитель, викладач не повинні зловживати монологічними формами у своїй лекційно-пропагандистській практиці. Варто активно використовувати діалогічні й полілогічні форми комунікації, що стимулюють мисленнєво-мовленнєву та комунікативну діяльність учнів, студентів.

Цикли лекцій створюються на основі єдності предмета, проблеми обгово­рення; вони є досить продуктивним шляхом у викладі ґрунтовних науково-теоретичних проблем, складних за змістом, широких за обсягом, або попу­лярних, модних, які відповідають запитам даної аудиторії.

Лекція-інформація містить у собі повідомлення про невідомі слухачам факти, є найпоширенішим видом у лекційній діяльності вчителя, викладача вузу. Лекція-інструктаж готує слухачів до виконання якоїсь роботи, відзна­чається методичною спрямованістю. Лекція-показ — це розповідь про певні методи роботи із демонстрацією того, як необхідно цю роботу виконувати. Лекція-бесіда має діалогічну спрямованість, тому що мовець включає в інтелектуальну співтворчість аудиторію, чим значно активізує її увагу, інте­рес до обговорюваних проблем. Лекція-репортаж є розповіддю про побачене під час екскурсії, подорожі по історико-культурних місцях рідної або зарубіжної країни, враження про зустріч з цікавою людиною тощо. Найчастіше використовується на заняттях в групах із журналістським профілем навчання. Лекція-спогад присвячена подіям історії, учасником чи свідком яких був оратор. Вона відзначається значним ступенем інтимізації процесу спілкування, довірливістю, емоційністю, яскраво виявляє духовно-інтелектуальний світ мовця, систему його цінностей, запити, потреби, цілі.

Педагог-оратор мусить володіти особливостями всіх цих видів та підвидів лекційно-пропагандистського красномовства, відчуваючи запити аудиторії, формуючи своїм живим словом нові високі громадсько-політичні інтереси слухачів, їхню життєву позицію, акцентуючи увагу на лекції-бесіді, найдемократичнішому підвиді лекційно-пропагандистського красномовства в умовах гуманізації та демократизації освіти.

ДИПЛОМАТИЧНЕ КРАСНОМОВСТВО — розвивається у державах, які проводять активну державотворчу політику, формують свій міжнародний авторитет тощо. Українське дипломатичне красномовство зазнало розквіту в різні періоди державного будівництва, зокрема за часів Богдана Хмельницького, Запорізької Січі, а також у період розбудови незалежної, суверенної України у 90-ті роки XX ст.