Сторінка
3

Риторика – наука про ораторське мистецтво

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обо­в'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематич­но промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактич­них обставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характе­ристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру пока­рання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обґрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і про­понує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інко­ли це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутні­стю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчи­ненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи не­обхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК Украї­ни, яка передбачає легше покарання;

• обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсуд­ного;

• доказувати неосудність підсудного.

Виступаючи із захисною промовою в суді, адвокат передусім повинен висвітлити передбачені кримі­нально-процесуальним законом обставини, установлення яких не­обхідно для вирішення кримінальної справи, а також для прийнят­тя процесуальних профілактичних заходів у справі.

Ця сукупність обставин, установлення яких необхідно для правильного вирішення справи, передбачена КПК України, де гово­риться, що при розгляді кримінальної справи підлягають доказу­ванню;

• подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчи­нення злочину);

• винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину;

• обставини, що впливають на ступінь і характер відповідаль­ності підсудного, а також інші обставини, що характеризують осо­бу підсудного;

• характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат на лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК);

• причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК).

Ці обставини конкретизуються кримінально-процесуальним за­конодавством щодо справ про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК), осіб, які захворіли або вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності (ст. 417, 420 КПК України).

Виклад фактичних обставин не повинен повторювати фабулу справи в тому вигляді, в якому вона викладена в обвинувальному висновку. В такому вигляді виклад фактичних обставин справи лише стомить суддів і всіх присутніх у залі судового засідання і викличе у них байдужість.

Аналізуючи докази в справі, захиснику часто доводиться не лише спростовувати обвинувачення і висловлювати сумніви, але і доказувати. Це необхідно робити в тих випадках, коли він щось ствер­джує, висуває іншу версію, яка суперечить обвинувальній. Якщо у справі про вбивство захисник стверджує, що підсудний діяв у стані необхідної оборони, він повинен цс доказати і переконати суд, що стан необхідної оборони дійсно мав місце. Якщо в подібній справі захисник стверджує, що вбивство було здійснено у стані сильного душевного хвилювання, яке виникло несподівано внаслідок проти­законного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, він повинен це доказати. Спростовуючи в промові звинувачення в умис­ному вбивстві і протиставляючи йому твердження про вбивство з необережності, захисник повинен переконати суд у тому, що підсуд­ний не хотів смерті потерпілого.

Захиснику слід добре попрацювати ще в ході судового слідства. Необхідні факти і обставини мають бути дослідженими в процесі судового розгляду і тоді їх аналіз і оцінка в захисній промові мати­муть особливо переконливий характер.

Аналізуючи показання потерпілого, підсудного, свідків, захис­ник повинен зіставити:

• показання однієї і тієї ж особи на попередньому слідстві і в суді;

• показання різних свідків;

• показання учасників процесу і документи;

• показання підсудного, потерпілого і незаперечні факти;

• вільну розповідь на перших і наступних допитах на поперед­ньому слідстві і в суді .

Не слід залишати поза увагою і висновки експертів. Звичайно, це вимагає від адвоката серйозної підготовки, як загальної, так і щодо конкретної справи. Аналіз висновку експерта вимагає спеці­альних знань, умілого зіставлення фактів. Знанням необхідно про­тиставляти знання, а не заклинання. Критика невігласа-адвоката нерідко буває голосною, але ніколи — переконливою.

Використана література:

1. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.

2. Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. — 2-ге вид. — Біблогр.: С. 128 - 131. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

3. Основи ораторського мистецтва. – К., 2002.