Сторінка
2

Інноваційний аналіз

Інновації нульового порядку — регенерація первинних властивостей системи, збереження й оновлення її функцій.

Інновації першого порядку — зміна кількісних властивостей системи.

Інновації другого порядку — перегрупування складових системи для поліпшення її функціонування.

Інновації третього порядку — адаптивні зміни, елементів виробничої системи для пристосування їх один до одного.

Інновації четвертого порядку — новий варіант, найпростіша якісна зміна, що виходить за межі простих адаптивних змін; первинні ознаки системи не міняються, відбувається деяке поліпшення їхніх корисних властивостей (наприклад, оснащення електровоза потужнішим двигуном).

Інновації п’ятого порядку — нове покоління; міняються всі або більшість властивостей системи, але базова структурна концепція зберігається.

Інновації шостого порядку — новий вид, якісна зміна первинних властивостей системи, первинної концепції без зміни функціонального принципу (наприклад, виникнення безчовникового ткацького верстата).

Інновації сьомого порядку — новий рід, вища зміна у функціо­нальних властивостях системи або її частини, яка міняє її функціональний принцип (наприклад, перехід до напівпровідників і транзисторів, заміна класичного залізничного транспорту транспортом на «повітряній подушці»).

Упровадження інновацій впливає на продуктово-технологічні й ринкові можливості фірми. Інновації зберігають або руйнують їх. У зв’язку з цим можна виокремити чотири типи інновацій: архітектурні, революційні, такі, що створюють ніші, і регулярні.

Архітектурні інновації призводять до старіння технологій і продуктів, а також ринково-споживчих зв’язків.

Революційні інновації призводять до старіння продуктово-техно­логічних можливостей, але не руйнують ринково-продуктових зв’яз­ків. Цей тип інновацій революціонізував традиційні ринки.

Інновації, що створюють ніші, зберігають продуктово-техно­логічні можливості, але руйнують ринково-споживчі зв’язки. Вони створюють нові ринкові ніші для технологій і продуктів, які існують.

Регулярні інновації консервують як продуктово-технологічні можливості, так і ринкові зв’язки й упроваджуються тоді, коли відбувається вдосконалення продуктів і технологій, наприклад з допомогою приростаючих інновацій, які приводять до закріплення підприємств на старих ринках.

Виокремлені за причинами виникнення реактивні інновації — це інновації, що забезпечують виживання фірми і є реакцією на нововведення, зроблені конкурентом, тобто реактивні інновації фірма вимушена здійснити услід за конкурентом, щоб мати змогу вести боротьбу на ринку. Стратегічні інновації — це інновації, упровадження яких має випереджувальний характер для отримання конкурентних переваг у перспективі.

За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть бути орієнтовані на існуючі потреби або створювати нові. За роллю в процесі виробництва можна виокремити основні й додаткові нововведення. Основні продуктові інновації створюють нові ринки й лежать в основі нових галузей, доповнюючі продуктові розширюють ринок у відповідних галузях; основні технологічні є підґрунтям великих технологічних систем, а додаткові технологічні розвивають існуючі базисні технології.

За масштабами розповсюдження можна виокремити інновації, що стали основою для нової галузі, яка виробляє однорідний продукт, і такі, які знаходять застосування в усіх галузях народного господарства. Часто ці два типи інновацій у часі слідують один за одним, наприклад, електротехнічна промисловість й електрифікація народного господарства, автомобілебудування та авто­мобілізація, виробництво ЕОМ і комп’ютеризація.

Типізація інновацій за розглянутими ознаками дасть змогу:

· здійснювати «прив’язку» до типу інновацій того або іншого типу стратегії, іншими словами, тип інноваційної стратегії будь-якого рівня залежить від переважного типу інновації;

· конструювати економічні механізми й організаційні форми управління залежно від типу інновацій, до яких ці механізми й форми додаються (організаційно економічний механізм є підсистемою інноваційної стратегії);

· визначати становище, форми реалізації та просування на ринку, які також будуть неоднакові для різних типів інновацій.

Розробляючи свою інвестиційну політику, підприємство повинно визначити пропорції розподілу інвестицій між інноваційними та неінноваційними напрямами.

[1] Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. — М.: Экономика, 1989. — С. 32—34.