Сторінка
2

Цивільні правовідносини

—матеріальні блага (жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, предмети духовної та науково-технічної творчості);

—особисті немайнові блага (особисте життя громадян, честь, гідність тощо.

З об’єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об’єктами правовідносин, оскільки дії зобов’язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов’язку.

5. Види цивільно-правових відносин

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб’єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види.

Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстава виникнення.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Порушення правових норм і відповідного суб’єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини називаються охоронними. До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність. Наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими (статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України).

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб’єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організацій суб’єктивного обов’язку утримуватися від порушення їхніх суб’єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — уповноважену і зобов’язальну.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов’язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладеного обов’язок активної поведінки, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому суб’єктивне право покликане забезпечити виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов’язаної відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України).

У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушень суб’єктивного права уповноваженої сторони.

Речові та зобов’язальні відносини. Вони різняться об’єктом правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті 6 — 9, 12 — 18 Закону України ”Про власність”). У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії (статті 332, 395, 413 ЦК України).

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (статті 7, 472 і 517 ЦК України).