Сторінка
3

Структура міжнародної торгівлі

* Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Філіппіни, Таїланд.

Джерело: World Trade Organization. Annual Report 2004. Vol. II. Р. 13.

Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній торгівлі певною мірою було пов'язане зі зниженням конкурентоспромож­ності американського виробництва.

Конкурентоспроможність визначається як здатність конкрет­ної держави створювати пропорційно більше благ, ніж її супер­ники на світових ринках.

В основі світової класифікації країн за конкурентоспромож­ністю лежать 378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність природних копалин, інфраструктуру, розвиненість засобів комунікації та ряд інших факторів. Окрім об'єк­тивних факторів, враховуються результати опитування керівників найбільших підприємств у світі.

На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гон­конг, а також Японія, що раніше протягом шести років посідала перше місце. На 17-му місці Франція, на 34-му — Китай, на 40-му — Туреччина. В самому кінці списку — Греція, Мексика, Польща, Угорщина та Венесуела. І, нарешті, Росія —остання, на 48-му місці.

За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш конку­рентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 р. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай. Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.

Щодо країн, що розвиваються, то вони в основному залиша­ються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислове розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти) ско­ротилася з 40 % (1960 р.) до 28 % (на початку 90-х років).

Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати свій екс­порт за рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку промислове розвинутих країн. Разом з тим окремі країни, що розвиваються, передусім «нові індустріальні країни», домоглися істотних зрушень у ре­структуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, промислових виробів, у тому числі машин та устатку­вання. Так, питома вага промислового експорту країн, що роз­виваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х ро­ків досягла 16,3 %. Загалом експорт країн, що розвиваються (за винятком «нових індустріальних країн»), зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.

На відміну від більшості країн, що розвиваються, «нові індус­тріальні країни», особливо чотири «малі дракони» Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), демонструють швидке зрос­тання експорту, їхня частка у світовому експорті в середині 90-х ро­ків становила 10,5 %. В останнє десятиріччя XX ст. КНР набрала економічних обертів і досягла 2,9 % (було менше за 1 %). США у світовому експорті належить 12,6 %; Західній Європі — 44 6 %; Японії—7,7%.

Характеризуючи основні тенденції в географічному спрямуванні міжнародної торгівлі, слід підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між промислове розвинутими країнами веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшення частки країн, що розвиваються. Основні товаропотоки здійснюються в межах «ве­ликої тріади»: США — Західна Європа — Японія. Щорічний товаро­оборот між США і ЄС у 2003 р. становив близько 1,7 млрд. дол. 20 % експорту Північної Америки припадає на ЄС.

Оскільки в експорті промислове розвинутих країн найбільша частка належить складній техніці, країни, що розвиваються, ста­новлять для них порівняно менший інтерес як ринок збуту цієї продукції. Так, у 2003 р. тільки 2,7 % експорту країн Західної Європи спрямовувалось у країни Африки, 2,4 % — у Латинську Америку.

Експорт і імпорт провідних держав у 2003 р.

Таблиця 3