Сторінка
2
- прийняття управлінського рішення;
- реалізація прийнятого рішення;
- контроль за реалізацією рішення.
Окремими функціями менеджменту визначаються види (сфери) діяльності, що обумовлені горизонтальним розподілом управлінської праці в організаціях і відображають їх специфічні особливості. До таких функцій відносять управління інноваціями, виробництвом, фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом та ін.
Поділ функцій на загальні та конкретні є умовним, оскільки в дійсності вони не існують відокремлено, а тісно переплітаються, взаємно проникаючи і доповнюючи одна одну. При цьому загальні функції існують у кожній конкретній функції.
Зокрема, задача пристосування виробництва до вимог і попиту ринку вимагає виконання функції маркетингу; в межах якої вирішується задача визначення основних напрямків і пропорцій розвитку виробництва (функція планування); задача налагоджування організаційних стосунків між різними підрозділами для реалізації управлінських рішень і досягнення запланованих результатів (функція організації); задача визначення ходу реалізації управлінських рішень (функції контролю і регулювання). Зміст кожної загальної функції визначається специфікою задач, які вирішуються в рамках відповідної конкретної функції.
При виконанні кожної із функцій менеджери опрацьовують інформацію, яка необхідна для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Інформація надходить завдяки налагодженим комунікаційним процесам.
За місцем у системі управління організацією виділяють керівників трьох рівнів: вищого, середнього і нижчого.
Керівники вищої ланки – це представники вищого рівня управління, які мають найбільшу владу і несуть відповідальність за діяльність всієї компанії. Це директори та їх заступники. Вони визначають загальні напрямки діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ, розробляють стратегію, формують політику і представляють компанію за її межами. Від них залежать цілі фірми і способи їх досягнення.
Керівники середньої ланки – розробляють плани для здійснення загальних завдань, що встановлені вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують роботу керівників нижчої ланки. У їхній діяльності переважає вирішення тактичних задач.
Керівники низової ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців, реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління. Вирішують переважно оперативні задачі.
Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним в цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою у його діяльності присутні функції стратегічного планування, а чим нижчим – тим більше управлінські функції стосуються безпосереднього виконання роботи.
2. Функції менеджменту
Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожне з яких саме по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є загальною торбою всіх функцій.
Процес управління (менеджмент) має чотири взаємопов'язані функції: планування, організація, мотивація і контроль.
Планування
Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.
Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.
Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміну в організації в достатній мірі. Точніше кажучи, процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі управлінські функції.
Суть стратегії. Слово "стратегія" сталося від грецького strategos, "мистецтво генерала".
Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей.
Стратегічній план повинен розроблятися швидше з точки зору перспективи всієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих підприємствах фундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш поєднувати особисті плани зі стратегією організації.
Стратегічній план повинен влаштовуватися обширними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.
Стратегічній план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, в тій же година, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.
Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів годині, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію.
Планування і успіх організації. Деякі організації, як і індивіди, можуть досягнути певного рівня успіху, не затрачуючи великого труда на формальне планування. Більш того стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху. Організація, що створює стратегічні плани, може потерпіти невдачу через помилки в організації, мотивації і контролі.
Проте, формальне планування може створити ряд важливих і часто істотних сприятливих чинників для організації.
Завантажити реферат