Сторінка
2

Інвестиційний капітал, його постачальники і споживачі

Споживачем найбільшого капіталу є уряд і місцеві органи влади. Уряд також гарантує погашення боргів корпорацій і підприємств, що належать державі. У розвинених країнах законодавча влада забезпечує уряду конституційне право позичати гроші у корпорацій і населення, тобто парламент уповноважений створювати національний (державний) борг, використовуючи для цього рахунки уряду.

Усі інвестори — індивідуальні й інституціональні — прагнуть досягти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість, збільшення і ліквідність вкладень.

Під безпекою розуміється невразливість інвестицій до потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання прибутку. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й збільшення вкладень. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною могутністю і величезною платоспроможністю держави. Казначейські білети та інші короткострокові боргові зобов'язання держави також привабливі з цього погляду саме через близькість строку погашення. Казначейські білети практично виключають ризик для інвестора. Надійними є також облігації великих, добре відомих корпорацій. Найризикованішими є вкладення в акції молодої наукомісткої компанії. Проте вони можуть виявитись і найвигіднішими з погляду прибутковості та збільшення інвестицій. Інвестором, який ставить безпеку на перше місце, може бути особа, яка відкладає інвестиції на придбання житлового будинку.

Якщо інвестор прагне максимізувати прибуток на інвестиції, то йому, найімовірніше, доведеться пожертвувати безпекою, тому що дохіднішими є корпоративні цінні папери з низьким інвестиційним рейтингом.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. Μ. Попов, Л. П. Кура-ков, Г. В. Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995.

3. Емельянов А. С., БесединВ. Ф., Козу б В. М. Экономика инвестирования в научно-технический прогресс. — К.: Наук, думка, 1988. —311с.

4. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. — К.: Наук, світ, 2001. — 345 с.

5. ФедоренкоВ. Г., ГойкоА. В. Інвестознавство: Підручник / За наук, ред. В. Г. Федоренка. — К.: МАУП, 2000. — 408 с.

6. ФедоренкоВ. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. таін. Інвестиційні процеси у промисловості України: Монографія // К.: Наук, світ, 2001. —447с.

7. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров — наиболее рациональное й перспективное вложение капиталов // Проблеми инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. При-лож. № 2(7) к науч. журн. "Персонал", № 1(55), 2000. — С. 193.

8. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. — К.: МАУП, 1994.

9. ЩёкинГ. В. К разработке концепции управлення современным обществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.