Сторінка
2

Побічна дія антибіотиків

Передозування. При передозуванні аміноглікозидів найбільш ефективною процедурою є застосування гемодіалізу.

Взаємодія з іншими ЛЗ. При сумісному застосуванні аміноглікозидних антибіотиків з цефалоспоринами суттєво зростає ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Серед ЛЗ, які посилюють нефротоксичність аміноглікозидів, найбільшу небезпеку представляють фуросемід та етакринова кислота.

Антибіотики аміноглікозидної структури не рекомендують застосовувати одночасно з карбеніциліном в інфузійних розчинах в зв'язку з втратою антибактеріальних властивостей.

Гентаміцин є одним з найбільш часто призначуваних антибіотиків групи аміноглікозидів. За станом на 1 березня 2002 р. в Україні зареєстровано 31 препарат гентаміцину (вітчизняного виробництва — 7 та зарубіжного — 18) і 6 субстанцій (виробництва Китаю, Іспанії). Зазначені обставини вимагають здійснення більш жорсткого контролю за безпечністю гентаміцину при його застосуванні в медичній практиці.

Взагалі ПД, які характерні для всієї групи препаратів аміноглікозидної структури, притаманні для гентаміцина (табл. 1). Однак вони мають свою специфіку, яка властива тільки гентаміцинові.

Нервова система. Гентаміцин більш токсичний по відношенню до вушного лабіринта, реєструється деструкція волоскових клітин при тривалому впливі високих доз препарату (>10 мкг/мл). Ототоксичність гентаміцина спостерігали навіть при використанні препарату зовнішньо — на обпалену поверхню. Оскільки в останні роки у світі антибіотики аміноглікозиди використовують більш обачно, випадки ототоксичності не перевищують 1 % (М.Н.Г. Дюкс, 1983).

Ступінь ризику оттотокисчності у новонароджених та дітей раннього віку і хворих старечого віку (старше 60 років) вище, ніж інших вікових групах.

Переносимість гентаміцину змінюється індивідуально, гіперчутливість зустрічається рідко. Визначення концентрації препарату в крові суттєво не допомагає при прогнозуванні ступеню ризику. При лікуванні препаратом клінічно важливіше регулярно контролювати функцію органу слуху (аудіометричні дослідження необхідно проводити у хворих, які отримують препарат більше 7-10 днів), оскільки з боку вестибулярної функції при призначенні препарату важкохворим дуже важко виявити появу ПД. Якщо порушення вестибулярного апарату виявляють рано, то в 50 % випадків вони можуть бути зворотними.

Застосування гентаміцину для лікування запалення середнього вуха, навіть при збереженій барабанній перетинці, є ризикованим.

Нервово-м'язова блокада розвивається рідко і тільки при наявності додаткових факторів ризику, про що мова йшла вище. При її розвитку застосовують як антидоти глюконат кальцію або неостігмін.

Кров. Дуже рідко розвивається гранулоцитопенія та тромбоцитопенія.

Печінка. Рідко при лікуванні гентаміцином в сироватці крові підвищується концентрація трансаміназ.

Сечовидільна система. При нирковій недостатності слід корегувати дози або інтервали між введенням препарату відповідно до зниження кліренса креатиніну.

При порушенні функції, а також інфекціях серозних порожнин нирок використовують ряд схем дозового режиму.

Нефротоксичність гентаміцину може перебігати в двох формах: 1) у 5-10 % хворих, які отримують гентаміцин в повній терапевтичній дозі протягом 2 тижнів, поступово зростає кліренс креатиніну. Після відміни препарату екскреторна функція нирок швидко відновлюється; 2) рідко розвивається гостра ниркова недостатність внаслідок тубулярного некрозу, який супроводжується олігурією, що наступає після діуретичної фази. Як правило, ця патологія відмічається у хворих, які мають провокаційні фактори, такі як захворювання нирок, вивільнення токсинів при інфекційних захворюваннях, спричинених грамнегативними мікроорганізмами, або які отримують інші нефротоксичні засоби.

Частота уражень першого типу корелює з величиною добової дози та концентрацією препарату в крові; вона не залежить від загальної дози препарату на курс лікування, але концентрацію 12 мкг/мл в сироватці крові не слід перевищувати.

Випадки токсичності гентаміцину почали знижуватись, коли його почали призначати під контролем концентрації препарату в сироватці крові. Дози, які забезпечують в сироватці крові пік концентрації 6-10 мкг/мл, достатні для антибактеріального ефекту і не викликають нефротоксичної дії, при цьому концентрація в період рівноваги фармакокінетики препарату відповідає 3-6 мкг/мл сироватки.

Алергічні реакції. Відома контактна сенсибілізація до гентаміцину при інфекційних захворюваннях шкіри. При парентеральному застосуванні гентаміцину підвищена чутливість розвивається рідко. При алергії на канаміцин ризик розвитку реакції підвищеної чутливості до гентаміцину дуже високий. Але взагалі частота алергічних реакцій обгрунтована недостатньо.

Особливі випадки застосування гентаміцину. Застосування гентаміцину для стерилізації кишечника практикується рідко, хоча в цьому відношенні він також ефективний. Слід мати на увазі, що при запаленні слизової оболонки кишечника остання може всмоктувати до 10 % від прийнятої дози препарату.

В реанімаційних відділеннях при проведенні трахеотомії хворим іноді використовують ендотрахеальний спосіб введення гентаміцину. Тому при нирковій недостатності вірогідність всмоктування певної кількості препарату через органи дихання слід приймати до уваги.

При вагітності препарат проникає через плацетарний бар'єр і в амніотичній рідині міститься від 1/3 до 2/3 концентрації препарату в крові матері. Останнє може завдати шкоди вестибулярному та слуховому апарату плода (В.И. Медведь и соавт., 2000). Тому гентаміцин призначають вагітним лише в ситуаціях, коли потенціальна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Достатнє обгрунтування даних про вплив препарату на плід не існує.

Застосування в період лактації. При годуванні дитини грудним молоком та одночасній необхідності призначення матері за показаннями гентаміцину слід приймати рішення або про припинення годування груддю, або відміни лікування з відповідною заміною на інший протимікробний ЛЗ (В.И. Медведь и соавт., 2001).

Взаємодія з іншими ЛЗ. При взаємодії з індометацином підвищується ризик порушення функції нирок у зв'язку з інгібіцією простагландинсинтетази. Ниркова екскреція збільшується при одночасному призначенні з новокаїном, хінідином, циклофосфаном, гангліоблокаторами. Взагалі ризик нефротоксичності збільшується при взаємодії з іншими аміноглікозидними антибіотиками амфотерицином В, циклоспорином, кліндаміцином, піперациліном, метоксифураном, фоскарнетом верапамілом, внутрішньовенними радіоконтрасними засобами, поліглюкіном і цисплатіном.