Сторінка
3
усунення всіх аварій і несправностей протягом 48 годин, при порушенні терміну - великі штрафи, при цьому за кожну "безводну" добу концесіонери зобов'язалися працювати три доби безкоштовно;
термін договору - 49 років, після чого водопровід з усіма спорудженнями й устаткуванням переходив у власність міста, при цьому особливо обумовлювалося право Думи викупити його раніше терміну, через 20 років з моменту підписання.
Будівництво водопроводу, на той момент - найбільшого у світі, не коштувало місту ані копійки. У той же час воно привело до значного зниження ціни на питну воду. Якщо 40-відерна бочка криничної води коштувала близько карбованця, то така ж бочка дністровської, набагато кращої за якістю, - усього 9 копійок. Згодом, плата знизилася до 6 копійок. Крім того, місто безкоштовно отримувало щодня 40 тисяч цебер води для суспільних потреб. Таким чином, і на прикладі водопостачання видно більш ніж задовільні наслідки застосування концесійної системи для організації функціонування природної монополії. Така система забезпечувала істотне зниження цін, вигідні для споживачів умови надання послуг і жорсткий контроль за діяльністю концесіонерів.
Що стосується останнього, то характерний наступний історичний факт. У березні - квітні 1881 року водопровідна вода змутніла, а засноване концесіонерами Одеське водопровідне товариство провини за собою не визнало, пославшись на весняні паводки. Тоді міська Дума доручила провести відповідну експертизу. Коли з'ясувалося, що причина криється в незадовільному стані фільтрів на станції "Дністер", водопровідному товариству був пред'явлений позов на суму 126 500 карбованців.
Важливу роль зіграла контрактна система й у розвитку міського транспорту. Якщо серед візників панувала вільна конкуренція, то технологічно більш складний рейковий транспорт, навпаки, із самого початку виступав як природна монополія. У 1879 році Одеська дума уклала контракт з французьким громадянином Бонні, що створив у Бельгії Акціонерне товариство Одеських кінно-залізних доріг з капіталом 6,3 млн франків. Перша лінія конки запрацювала в липні 1880 року, а на початку 1883 року місто мало вже європейську розвинуту мережу рейкових ліній.
Чверть століття потому, 7 червня 1908 року, був підписаний договір між Думою і Бельгійським акціонерним товариством про перехід з кінної тяги на електричну. Планувалося відкрити 31 трамвайну лінію. При цьому обговорювалися не тільки маршрути, але й інтервали руху на кожній лінії, чітко визначалися вимоги до рухливого складу, шляхів, будинків.
На дев'ятьох сторінках викладено питання забезпечення виконання умов контракту, обговорено 58 (!) причин для застосування санкцій. Наприклад, при зупинці чи перерві руху - 5 карбованців штрафу за кожен вагон, що вибився з графіка. За кожен випадок нечемної поведінки з пасажиром - 1 карбованець (перший раз) і 3 карбованці - в повторному випадку. Штрафи передбачалися також у випадку несвоєчасного початку або закінчення руху, недотримання інтервалів, відсутності на зупинках розкладу руху, відсутності порядку у вагонах тощо. І це на весь термін концесії - до 31 грудня 1940 року.
Обмежений доступ до мереж об'єктивно стримує розвиток конкуренції в інфраструктурних галузях, внаслідок чого вони вимагають державного регулювання. Але варто враховувати, що регулювання цих галузей багато в чому покликане компенсувати відсутність у них конкуренції. Причому її відсутність чи слабкість можуть бути пов'язані не тільки з наявністю природної монополії, але і з елементами інституціонального монополізму, що гальмують розвиток конкурентних відносин навіть у тих ланках інфраструктури, де конкуренція можлива.
Це визначає задачі конкурентної політики в інфраструктурних галузях. Вона повинна бути спрямована насамперед на максимально повну реалізацію конкурентного потенціалу таких галузей. В Україні існує відповідна нормативна база - ще в 1999 році прийнято Закон "Про концесії", набрали чинності відповідні постанови Кабінету Міністрів. Однак концесійна система поки що використовується рідко. Наші предки в XIX столітті застосовували такі методи набагато активніше. Їхній досвід показує, що уміле використання концесійної системи дозволяє отримати результат, який мало поступається тому, що був би за наявності конкуренції на ринку.
ПОНЯТТЯ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ
Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі — товари);
споживач товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій, — фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб’єктами природних монополій;
суб’єкт природної монополії — суб’єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;
суміжний ринок — товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ
Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 Закону “Про природні монополії”, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до Закону «Про природні монополії».
У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб’єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Якщо діяльність суб’єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з Законом «Про природні монополії», спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, визначені Законом «Про природні монополії», можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень, передбачених статтею 14 Закону «Про природні монополії».
Завантажити реферат