Сторінка
2

Ринок праці та соціальна політика

Мілтон Фрідмен та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя грошово-кредитної політики дають змогу домогтися

комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий проміжок часу. У довгостроковому періоді зв'язок між темпами інфляції та рівнем безробіття відсутній.

Незалежно від темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої (рис. 10.4).

Рис 10 4 Довгострокова крива Філіпса

Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією шоків пропозиції, або цінових шоків. Класики говорять про альтернативне зростання інфляції та безробіття і про те, що зміщення кривої є тимчасовим. М. Фрідмен пояснював криву Філіпса, виходячи з гіпотези природного рівня безробіття. Наслідком цього трактування стали дві теорії: адаптивних очікувань та раціональних очікувань.

Економічна нерівність і перерозподіл доходів

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два підходи до проблем розподілу доходів у суспільстві: 1) рівність доходів; 2) нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца — графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 10.5). Автор — Макс Лоренц, американський економіст, статистик.

Рис 10 5 Крива Лоренца

Вертикальна вісь — частка доходів (від 0 до 100 %), горизонтальна вісь — частка тих, хто отримує ці доходи (від 0 до 100 %). Бісектриса ОС — лінія абсолютної нерівності, означає, що будь-який відсоток родин (наприклад, 10 %) одержуватиме таку саму частку доходів (10 %).

За фактичного нерівного розподілу доходів крива Лоренца відхиляється праворуч і донизу від бісектриси або є увігнутою. Увігнута крива показує, що однакові частки найбідніших і заможних громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства. Реально найбідніша частина населення одержує 5-6 %, найбагатша — 40^5 %. Як правило, родини поділяються на п'ять квінтилів, у кожен з яких входить 20 % населення. Групи населення розташовують на осі від найбідніших до найбагатших. Якщо всі групи мають рівні доходи, то на 20 % родин припадає 20 % доходу. При рівному фактичному розподілі доходу крива Лоренца і лінія бісектриси збігаються. У результаті політики перерозподілу доходів крива Лоренца зсувається ліворуч, наближаючись до лінії абсолютної рівності.

Ще один показник нерівності доходів — коефіцієнт Джині — відношення площ фігур 5Ί, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 10.6).

Рис 10 6 Коефіцієнт Джині

Коефіцієнт Джині = Sj / (Sj + S2) = 8λ / S.

Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності — децильний коефіцієнт. Усе населення країни поділяється на 10 груп по 10 % кожна і порівнюються доходи 10 % вищої групи з доходом 10 % населення нижчої групи. Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє прогресивна система оподаткування, коли найбільш забезпечена частина населення обкладається більшим у відсотковому відношенні податком, ніж бідніша. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів. Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного визначення ступеня нерівності.

1. Показники розподілу доходів та рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на

харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий цикл. Протягом життя доходи людини змінюються досить передбачено. Молодий працівник має низький дохід. Із віком, з набуттям досвіду доходи зростають і досягають максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.