Сторінка
2

Закони і категорії логіки. Операції з поняттями

Предикат – це частина судження, яка вказує на ознаки що їх приписують суб’єкту.

Зв’язка – це частина судження, яка вказує на відношення між суб’єктом та предикатом. Зв’язка може бути стверджувальною, що виражають за допомоги слова “є”, або заперечу вального, що виражають за допомогою слова “не є”.

Загальне судження – це судження, в якому стверджують або заперечують наявність ознаки у всього класу предметів.

Часткове судження – це судження, в якому стверджують або заперечують ознаки у деяких предметів певного класу.

Одиничне судження – це судження, в якому стверджують або заперечують наявність ознаки у одного предмета певного класу.

За якістю судження поділяють на:

* Стверджувальні;

* Заперечу вальні.

Стверджувальне судження – це судження, в якому стверджують наявність ознаки у предмета.

Заперечу вальне судження – це судження, в якому заперечують наявність ознаки у предмета.

Термін “судження”, як правило, застосовували у традиційній логіці. На сучасному етапі розвитку логічного знання поширеним є терміном “висловлювання”. У логіці вивчають різноманітні види висловлювань. У зв’язку з цим дати узагальнююче визначення цього терміна не можливо.

4. Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Мовною формою судження є речення. Проте не будь-яке речення може вважатися виразом судження. Якщо за змістом речення можна визначити, істинним чи хибним є те, про що в ньому йдеться, тоді воно, дійсно, лінгвістично відповідає судженню. Таку функцію виконує розповідне речення. Це не означає, що інші форми речення, зокрема, питальні і окличні, позбавлені логічного сенсу. Вони мають власні логічні характеристики, але не пов’язані з істинною чи хибністю. Слід усвідомлювати, що судження – логічна форма, а речення – граматична форма. Між ними є суттєві різниці. Речення дуже неадекватно виражаються різними мовами, навіть в межах однієї мови зміст тієї ж самої думки передається по-різному, в той час як їх логічна структура ідентично. Судження – форма мислення, за природою ідеальне, а речення – матеріальний вираз судження.

Всі судження можна поділити на прості і складні. Особливості складних суджень розглядається нижче. Проаналізуємо різноманітні прості судження, щодо складних зазначимо поки що лише те, вони складаються з простих.

Якість суджень – це така їх особливість, яка вказує на наявність або відсутність ознаки, властивості, певного стану або відношення.

Основними видами складних суджень є 5-ть: 1) кон’юнктація 2) слабка дез’юкція 3) строга диз’юкція 4) імплікація 5) еквіваленція.

Кон’юнктація – це складне судження, в якому два або більше простих суджень поєднані логічним сполучником “і”. Символом кон’юнктивного судження є ^ .

Диз’юкція – називають складне судження, в якому два або більше прості судження поєднані логічним сполучником “чи”. Розрізняють два типи диз’юкції: слабка і строга.

Слабка – є диз’юкція, яка виключає істинності простих суджень, які входять до її складу.

Строга – є диз’юкція, в якій сполучник “чи” поєднує прості висловлювання, які не можуть водночас бути істинними або хибними.

Імплікація – це складне судження, в якому два простих судження поєднуються між собою за допомогою про позиційного сполучника “якщо…то”. Імплікація є виразом різних форм зв’язків об’єктивного світу: просторових, часових, причино-наслідкових та ін. В мові існує різноманітність виразів цього пропозиційного сполучника: “коли…то”, “за умови…”, “якщо…то”. Імплікативний може і не виражатися мовним сполучником.

Еквіваленція – складне судження, в якому два прості поєднані логічним сполучником “якщо і тільки якщо…то”.

5. Логіка – наука про закони, форми і прийоми мислення, спрямованого на пізнання оточуючого нас об’єктивного світу.

Закони мислення – це необхідні суттєві, стійкі, повторювальні зв’язки між думками у процесі роздумів та міркувань про предметів явища об’єктивного світу.

В логічних законах багатовіковий досвід людської діяльності, ці закони відображають відношення між явищами та предметами об’єктивної діяльності. Логічні закони є універсальними. Дотримання законів логіки є необхідною умовою досягнення істини в пізнанні законів, термінів і забезпечує юристам правильність розумової діяльності, мислення.

Тотожні ознаки – це які не зважаючи на зміни що постійно відбуваються в предметах та явищах зберігають свою визначеність.

Закон тотожності формулюється так – кожна об’єктивно-істинна і логічно правильна думка або поняття про конкретний предмет повинні бути визначеними і зберігати свою однозначність на протязі всього міркування і висновку. Це спрямований проти їх двозначності, розливчастих, неясних думок, закон не допускає безладності думок. Він вимагає щоб думка була сформульована, чітко, зрозуміло, була визначена за змістом

Суперечність – це філософська категорія яка виражає внутрішнє джерело будь-якого розвитку, руху, зміни, перехід в нову якість. Існують об’єктивні і суб’єктивні суперечності

Об’єктивні судження – які пов’язані з природою предметів і явищ.

Суб’єктивні судження – виникають у мисленні людини.

Закон суперечності формулюється так – не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той самий предмет в одному йому значенні.

Закон виключного третього поширюється на два випадки:

1) це коли два судження перебувають у відношенні, тоді одне судження завжди істинне, а інше помилкове.

2) Це такий коли предметом думки протилежне суджень є один і той самий предмет.

Закон виключного третього не вказує на те яке із двох суперечливих суджень буде істинним за своїм змістом, це питання вирішує практика, але третього не дано.